Skip to Content

Ударник зайчик

Жив у невеликому лісочку зайчик.
І був він справжнім диваком: як тільки почую пташиний спів, відразу ж зупиняється послухати. Навіть не дивлячись, що за ним лисичка женеться чи вовк.
Хижаки підбігали до Стрибунця, дивились на його зосереджену мордочку і мовчки йшли геть.
Ну хто ж їсть беззахисних?
Кілька разів на світанку зайченя бігало на край сусіднього села півня послухати.
"То чому ж я не можу співати?" -- задумався малий і пострибав рано-вранці до найкращого лісового співака Соловейка.
-- Навчиш мене співати? -- спитав.
-- Ану ноти заспівай, -- дав завдання вчитель.
-- До, ре, МІ! -- пропищав незграбний учень.
-- Ні, співати у тебе погано виходить. Може, краще, станеш музикою? Почекай, нехай дятел прокинеться, йди до нього.
Погожа літня днина дарувала лісовим мешканцям сонячне проміння, яке діставало спочатку лише верхівок дерев, тоді опустилось, щоб збудити білок у дуплах і пташок у гніздах на деревах, після чого опустилося й до землі.
І ліс ожив.
"Стук-стук," -- почув вухастий і помчав туди.
-- Дядьку Дятел, дядьку Дятел, навчіть мене музиці, -- просить зайчик під деревом.
"Стук-стук, стук-стук-стук"
-- Повтори! Лапкою постукай по дереву.
"Стук-стук, стук-стук-стук"
-- А слух у тебе хороший. А ще спробуй.
"Стук-стук-стук, стук-стук-стук!"
"Стук-стук-стук, стук-стук-стук!"
-- Молодець. Тепер візьми дві гілочки і постукай об пеньок.
"Стук-стук-стук, стук-стук-стук!"
-- Добре, буду тебе вчити. Приходь під вечір, придумаємо для тебе інструмент.
Зайчик по дорозі додому всюди стукав паличками, згадуючи ритм вчителя.
А пізніше Дятел дав йому трубу:
-- Дуй!
У малого не вистачило духу.
-- Не підходить. А на цьому зіграєш? -- спитав він, тримаючи напоготові домбру.
"Бринь-бринь!"
-- Пальці болять. Не хочу на цьому грати.
-- Будеш тоді ударником. Тримай барабан.
Відтоді Стрибунець щодня супроводжував дятла на роботу, вивчаючи і вдосконалюючи своє відчуття ритму.
А всі звірі і птахи слухали:
"Стук-стук-стук, стук-стук-стук!"

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна