Пригоди козлика на снігу

На вулиці була вже пізня осінь.
Зима все частіше заглядала у шибки хліва, малюючи на них якісь візерунки, де жив маленький козлик.
Зі всіх його мешканців тільки кури та гуси виходили на вулицю.
Господиня боялась, щоб інші тварини не застудились, тому тримала їх постійно у закритому приміщенні. Та холодний вітер-розбишака часто відчиняв зверху вікно і заглядав сюди, розповідаючи, як добре на вулиці.
Маленький козлик сильно сумував за походами на пасовище та соковитою травою.
І дарма, що мама говорила, ніби за межами хліва холодно, та дерева вже скинули всі листочки.
Малюк не вірив.
Якось господиня надумала прибратися в домівці кіз, свиней та корів.
От вона відв'язала козеня, щоб перевести його на чисте місце, а воно вирвалось і вибігло надвір.
Тут саме падав перший сніг. І не пухнастий і легкий, а дрібний та колючий. Вітер-пустун відразу ж засипав білим снігом малого козлика. Та й привітні колись дерева тепер навіть не закивали гілками в його сторону - вони мирно спали.
Малюк обдивився все довкола і нічого не впізнав.
Але господиня відкрила двері до хліва і покликала малого всередину.
Тут було тепло і затишно.
Мама здивовано подивилась на козеня:
- Вже й сніг падає?
- А що таке сніг?
- Це замерзла вода, - пояснила мама-коза, пригортаючи до себе неслухняного малюка.
- Більше не вийду на вулицю, поки не потепліє, - вирішив козлик, гріючись у мами під боком.
А всі довкола лише посміхнулись.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна