Звірята

- Мишку, Мишку йди сюди!
Ведмедиця М'яколапка визирнула з домівки, виглядаючи сина у пагінцях молодої малини. Поміж зеленого дрібного листя легко було розгледіти пухнасту потилицю.
Та Ведмежа не зважало на мамин голос.
Тоді ведмедиця тиїенько підкралася, і щоб не злякати малюка, зазирнула йому через плече.
На невеличкій незабутці - і звідки вона тут взялася - сиділа бджола.

Зайчик Куць рюмсав над листком. До нього підбігла білочка Руся і спитала стурбовано:
- Куцику, що з тобою?
- Та мама каже, що Літо вже йде. Хочу йому листа прощального написаааати.
- І чого плачеш?
- Бо... Бо... Добре влітку було. Тепло. Грався з тобою, їжачком Голочкою, борсучком Борисом, єнотиком Ласуном... А як нас ведмедик мишко вчив рибалити?! Чи лисичка Рудка сліди замітати?!

Фартух шеф-кухаря йому був дуже великий.
-Еге-гей, рости ще, хлопче, - підсміювався Сірий з Вуханя.
Але племінник вжк готував краще за дядька.
Він у лісове кафе приходив перший і йшов останній.
Варив щавлевий борщ, пік морквяні пироги і смажив шпинатні млинці.
Але дядько ніяк не допускав молодого й жвавого зайця до головного - оформлення страв.
- От доростеш до мого фартушка, тоді.

Пес Робік любив відпочивати на морі. Тут не лише можна плавати і бачити безліч яскравих рибок, а й нарити у піску щось цікаве.
Так і цього разу: він витяг з-під купки жовтого піску ляльку-робота.
- Гав! Гав! - повідомив хвостатий детектив про свою знахідку.
Вона була в хорошому стані, тож довго лежати тут не могла.
До малого детектива підійшов його господар.

Кіт не міг заснути. Чорна лапа все потирала очі, але вони ніяк не заплющувалися.
"От би зараз долетіти до Місяця," - думав Плямка.
На йому його рудому тілі було єдине чорне місце - лапа.
Саме нею він і бешкетував зазвичай: розгрібав вазони, пересовував непотрібні чашки на столі, які гірко пахли кавою, грався клубком ниток чи залізав у сметану.