Меблі

Давно чи не дуже, але жила сім'я -- мама, тато і синочок Дмитрик.
Спочатку малюк, поки спав і їв, не любив, коли довкола шуміло й гуркотіло.
А вдома тихо не бувало -- то комбайн мамі допомагає картоплю терти, то пилосмок підлогу прибирає, то машинка пральна працює.
І, хоч перші два були галасніші, але пральна машинка -- головна мамина помічниця -- працювала щодня.

Максим сидів за столом.
Перед ним улюблена тарілка, улюблене картопляне пюре.
-- Мамо, погодуй!
-- Бери ложку і їж. Ти вже достатньо великий для цього.
-- Ну будь ласка.
Дитяче личко скривилось і хлопчик вже задумав плакати.
Мама взяла ложку.
Але вона випала з рук. Матуся знову зробила спробу погодувати малюка, та ложка з підписом "Максим" в руки просто не давалась.

В одній дитячій кімнаті, серед царства іграшок і книжок, стояв справжній палац -- ліжко.
Там і спочивала маленька принцеса, що господарювала тут.
А головним охоронцем сну була подушка. Така м'якенька та біленька, вона лежала з самого верху, і спостерігала, щоб ніхто й ніщо не заважало принцесі спати.

Олівчики все ще були у ручках Любочки, коли вона звернула свою увагу на шафу, що стояла в кутку кімнати.
Вона була досить світлою, щоб малюнки на ній можна було бачити, а одну дверцю навіть прикрашало дзеркало.
Саме його у першу чергу почала розмальовувати крихітка. Вірніше, як їй здавалось, вона розфарбовувала себе.

Коли Любочка підросла, їй купили гарненького дерев'яного столика, бо дівчинка дуже любила малювати.
Столик був простенький, без будь-яких малюнків.
Дівчинка підсовувала до нього свій улюблений червоний стілець, брала воскові олівчики, які їй вже давно купила матуся, гарний альбом з намальованою русалонькою, і сідала малювати.