Мовна країна

Це було дуже-дуже давно.
Так давно, що Мовна Країна була лише одним містом, де жили букви.
У ті далекі часи голосні букви трималися купки. А приголосні ходили по місту і байдикували.
Але за кілька днів байдикувати їм набридло.
Вирішили вони одна з іншою потоваришувати, поговорити.
Літера П зустріла букву Л.
--П!
--Л!
Так само С і В спробували поговорити:
--С!
--В!

У місті, де проживали частини слова, а мешканці носили одяг з відповідними знаками, одного разу сталось непередбачене - всі знаки на футболках і светрах помінялись. Та ще й зовсім незрозуміло.
Префікс Пре став коренем, а префікс З закінченням.
І тут розпочалось.
Коли хтось хотів написати слово "Безталанний", виходило "Нбезийталан", а "побачив" перетворилось у "ивпобач".

Якось у Мовній країні мало бути велике свято - День народження Абетки.
Всі літери дуже цим пишались, тому й готувалися до нього задовго.
У місті поставили великий пам'ятник, на якому красувались всі літери. Біля нього, у парку, розбили клумби-літери. Звисока вони нагадували велетенську абетку.

У столиці Мовної країни жили літери. А називалося місто - Абетка.
Голосних літер було менше, ніж приголосних, тому вони жили ближче до центру міста.
Приголосні - дзвінкі і глухі, шиплячі і носові жили трішечки далі.
Дзвінкі і глухі літери, що мали пару, влаштувались повз дорогу. Б навпроти П, З через дорогу від С...

Сусідкою країни Математики була Мова.
Та вона була набагато більшою за сусідню. Тут було безліч міст і містечок.
Найголовнішими і найпочеснішими мешканцями, що проживали в столиці були літери. І, хоча на урочистих заходах вони й ходили по порядку, як в абетці, та ніколи ніяка літера не хотіла замінити А чи Я на першому й останньому місцях.