Сніговичок Морквинка

Прийшла новорічна ніч. Багато вікон у сусідніх будинках так і не погасли.
То з одного боку, то з іншого долинали дитячі пісеньки про Діда Мороза і Снігуроньку, і звідусіль було видно мерехтіння прикрашених ялинок.
Але Дід з русоволосою Снігуркою прийшли лише після того, як діти полягали спати.

У дворі,десь якраз посередині між сніговиками росла ялинка.
Висока та пишна.
Зима щедро присипала її снігом, а зайці-морозці подарували гілочкам чарівні кришталики, що так гарно переливались у сонячних променях.
Та з самого ранку тут біля ялинки метушились діти.
Більші обтрусили увесь сніг, і всі зносили якісь коробки, щось вішали чи знімали.
Коли почало вечоріти, хтось крикнув:

Кілька днів сніговики тішились великими морозами.
Дідусь часто походжав їхнім двором, виганяючи назад до теплих квартир надто сміливих хлопчиків та дівчаток.
Але старенький втомився.
І пішов додому відпочивати.
А сонечко того ранку вийшло таким бадьорим з-за обрію, що вітерець і хмаринки навіть не сміли до нього наближатися.

Чарівна ніч купала землю у зоряному світлі. Ріжок місяця ледь-ледь виглядав з-за хмарки, неначе задрімав там.
А між дерев гуляли сніговики.
Гілочки верби погладили хустину на голові у баби.
І тільки-но вона розвернулася, щоб поправити косу, як побачила білобородого діда у червоній шубі.
Дідусь мав у руках довгу палицю, якою час від часу постукував перед собою.

Наступного дня вітер розгулявся.
Він носився довкола з такою силою, що сніговичок Морквинка вже подумав про ще одну мітлу. Тільки, щоб гілляка у руку попала, а не в голову чи живіт.
Але пустун був обережним, тому сніговик залишився з однією мітлою.
"Зате красуня не спить," -- думав Мокрвинка, спостерігаючи, як вітерець грається з тороками на хустині.