Ялинка

У дворі,десь якраз посередині між сніговиками росла ялинка.
Висока та пишна.
Зима щедро присипала її снігом, а зайці-морозці подарували гілочкам чарівні кришталики, що так гарно переливались у сонячних променях.
Та з самого ранку тут біля ялинки метушились діти.
Більші обтрусили увесь сніг, і всі зносили якісь коробки, щось вішали чи знімали.
Коли почало вечоріти, хтось крикнув:
-- Вмикай!
І ялинка запалала різнокольоровими вогниками: зірочками, квіточками і свічечками.
А Морквинка побачив поміж шишок ще й сніговичків мініатюрних, кілька хатинок різнокольорових, кицьку, собаку і коника.
Але тут прокинувся вітер. Він намагався тихенько підкрастися до ялини, щоб оглянути її зблизька, але дмухнув трішки сильніше, і десь задзеленчали дзвіночки:
-- Дзень-дзелень!
І ця пісенька так сподобалась літаючому пустуну, що той дмухнув іще раз, а за ним ще.
Красуня-ялиночка так і мерехтіла вогниками вночі.
Чим привернула увагу місцевих розбишак.
Але тут на захист їй прибіг Рудько.
Песик гавкав так сильно, що через хвилинку темні вікна будинку почали спалахувати світлом, а у вікнах з'явились люди.
Хлопці, що намагались розібрати ялинку, втекли.
А сніговички, як тільки всі вікно знову погасли, прийшли до зеленої красуні, щоб полюбуватися нею.
Якраз повернувся вітер, а з-за кута і Дід Мороз надійшов.
І вони розповіли сніговикам про свято Нового Року.
А ті уважно слухали.
Особливо сподобалась їм думка про подарунки.
-- Ми будемо твоїми помічниками, -- сказав Морквинка.
Снігова баба ствердно кивнула головою.
А Дід Мороз посміхнувся.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна