Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

Цього гномика назвали Мишем із двох причин: він любив сіре й був не більше мишки, а ще, так як постійно грався й ходив усюди з братами й сестрою, бо ж найменший, постійно казав "ми ж".
Та цього ранку Миш прокинувся пізніше за всіх, коли їхня садова хатинка вже була пустою.

Ведмедик поспішав. Його чекав їжачок Коль.
У лапах він ніс перші знайдені ягідки.
Та Коль байдуже глянув на подарунок:
- Не люблю малини.
- Тоді давай разом пополюємо на мурах, - запропонував Бурко.
- І мурах не люблю!
Ведмежа розгублено подивилася на друга. Досі вони обоє завжди гралися разом.
- Може, тоді за хмарами поспостерігаємо?
- Ні! Мені додому час! Мама кликала!

Білочка Рудка стояла на порозі власної комори. Вона подивилася вправо і вліво, та з несподіванки аж сіла.
Білочка була впевнена, що у них з бабусею повно запасів до літа. Але в коморі було пусто. Руденька похнюпилася спочатку. А потім принюхалася: пахло свіжою тирсою і вологою землею.
Неподалік від комори жили миші. Ох і пустотливі малята.

Мишеня Сірячок стояло серед комори.
На нього дивилася велика головка домашнього сиру. А її духмянець збивав малого з ніг.
Мишеня вранці було впевнене у тому, що добре поснідало, і їсти не хотітиме до обіду.

Налетіла осінь. Якось несподівано сильні вітри сховали сонце за хмарами, а вони рясно поливали землю дощами.
Ведмідь Микола сидів у барлозі і сумував: він не з'їв останні ягідки ожини, найсмачніші опеньки, не лузгав ліщинові горішки, разом із білками, а вже пора готуватися до зимового сну.
"І як домівку утеплити, якщо постійно ле дощ," - біткався клишоногий.