У квітковім царстві

Кульбабка дивилася на небо. Спочатку по ній пропливала хмарина, схожа на ложку. Біленька і легенька, як її насінинки з пушинками-парашутиками.
Та подув вітру приніс грізну сиву хмару. Різко потемніло і стало дуже холодно.
"Мабуть, сніг піде," -- подумала квіточка і закрила свої пелюстки, ховаючись від негоди.
Коли дощ вщух, а небо осяяло тепле літнє сонечко, кульбабка розкрила личко.

А лаванда все цвіла, розливаючи над полем неймовірний аромат.
Барвистий метелик Синє Очко сів на листочок, вдихнув
І від п'янкого запаху впав на спинку.
Подув легенький вітерець і допоміг Метелику піднятися. Синє Очко вжихнув чистого повітря, відштовхнувся від лавандового листочка і полетів додому.
Треба бути обережнішим серед цих ароматних квіточок. Краще до них не наближатися.

Їжачок Коль прокинувся з думкою, що добре було б трохи помандрувати. Адже, крім рідного лічу він ще нічого не бачив.
Попрощався з мамою, татусем. А, коли настала черга сестрички Голочки, та подарувала йому тендітну блакитну квіточку:
-- Візьми її. Щоразу, як дивитимешся, згадуй нашу сім’ю. Повертайся поскоріше.

- Крап-крап, - співали прозорі крапельки, що капали з дерева вниз.
Вони утворили маленьку калюжу, під якою білий сніг ставав дедалі прозорішим.
Тендітні зелені листочки побачили вгорі сонечко і потягнулись до неба. Між них з'явились стебельця. Вони прагнули наздогнати листячко і підіймались все вище і вище.

Серед високих гір чи широких ланів, біля швидкої річки або спокою ставка стояла собі хатинка.
Біленька, чепурна.
І жила там господиня, яка дуже любила квіти. Великі та маленькі, червоні, білі, блакитні цвіли вони в саду з ранньої весни до пізньої осені.
Господар тримав пасіку. Але, крім бджілок, у квітник полюбляли й інші комахи заглядати.