У квітковім царстві

Серед високих гір чи широких ланів, біля швидкої річки або спокою ставка стояла собі хатинка.
Біленька, чепурна.
І жила там господиня, яка дуже любила квіти. Великі та маленькі, червоні, білі, блакитні цвіли вони в саду з ранньої весни до пізньої осені.
Господар тримав пасіку. Але, крім бджілок, у квітник полюбляли й інші комахи заглядати.

Весна припливла по талому снігу, прилетіла на крилах перелітних пташок та прийшла вслід за тендітними пролісками.
Там, де вона ставала, знову зеленіла трава, якого куща чи дерева торкалась -- розпускались бруньки.
Заглянула красуня в сади -- вбрала цвітом вишню та аличу, абрикос та персик. Забіліли квіточки черемхи...

Весняне Сонечко поцілувало новий паросток у маківку.
-- Рости, красунечко!
Вітерець обвівав, щоб не було так спекотно, час від часу повторюючи: "Тягнись вгору! Ближче до Сонечка.
Бджілка пролетіла над самим пуп'янком:
-- Розцвітай!
І квіточка розкрила свої пелюсточки.
Жовта-жовта, мов те Сонечко на небі.

В одному великому саду біля високих трояндових кущів на клумбі росли братчики.
Ці невисокі квіточки раділи кожному сонячному дню.
Особливо квіточки любили бджілок і джмелів, які щодня прилітали до саду за пилком.
Ці комахи приємно лоскотали квіточки, коли метушились на пелюсточках, збираючи пилок.

На лужку ромашка вранці умивалась,
Сонечку ясному щічки підставляла:
-- Буде гріти сонечко, а дощ поливати,
Будуть квіти-діточки цвісти й виростати.
Присів на пелюсточці метелик спочити,
Аж до поля дальнього мав собі летіти.
Та сховала сонечко сива-сива хмара,
І Ромашка гостя свого укривала:
-- Крильця твої захищу
І самого не лишу,
Колискову поспіваю
"Баю-баю".