Кульбабка-мрійниця
Весняне Сонечко поцілувало новий паросток у маківку.
-- Рости, красунечко!
Вітерець обвівав, щоб не було так спекотно, час від часу повторюючи: "Тягнись вгору! Ближче до Сонечка.
Бджілка пролетіла над самим пуп'янком:
-- Розцвітай!
І квіточка розкрила свої пелюсточки.
Жовта-жовта, мов те Сонечко на небі.
Вона росла на пагорбі, і, хоча зовсім невеличка, та весняна зелена травичка не ховала від неї ні зеленого лісу зліва, що змійкою ховав у тіньку сількькі хати, Ні поля, одні ще зовсім чорні після вчорашнього дощу, інші з яскравою зеленню озимини. Ні плеса невеличкого озера справа, де якраз надумало скупатись сонце.
Мала Кульбабка обдивилась все-все аж до горизонту.
-- А що там? -- спитала вона Сонечка.
-- Теж земля, -- відповіло воно.
-- І там також ростуть квіти, -- сказав Джміль, що якраз ласував солодким нектаром і чув усе.
-- Я тобі покажу, -- пообіцяв Вітерець і помчав далі у невідкладних справах.
Цілий день мріяла квіточка про те, що ж там коїться за горизонтом. Чи там чорне зоране поле? Чи ліс, що приносить за вітром запах хвої? Чи луки з квітами.
Так і заснула.
А вранці прокинулась зовсім іншою -- білою і дуже легкою.
-- Щасливої дороги, -- побажало Сонечко, зігріваючи крихітні парашутики.
-- Уперед!
І вітер підхопив кілька насінин, підняв їх високо-високо і поніс вперед.
Над селом кукурікали півні, вітаючи новий день і гавкали собаки, ганяючи котів, що йшли на ранкове полювання. В лісі стукав дятел. А над деревами весело скрекотіла лісова поштарка Сорока-Білобока.
Вітерець опустив насіння на лісову галявину і повернувся до Кульбабки.
Він підхопив ще кілька насінин і поніс їх через озеро і поле.
Один парашутик, правда, опустився на воду. Там його і впіймав карасик Тарасик, опустив на дно, поклав між водоростей -- і тут хочеться, щоб квіти росли.
Решта ж впали серед синьооких волошок на лужку.
Так розсіялись кульбабки далеко від того місця, де росла перша квіточка. Але Вітерець посіяв кілька насінин біля пустого стебла.. щоб не було сумно одній.
Так здійснилася мрія квіточки побачити світ за горизонтом.
© Солтис-Смирнова Марія Петрівна