Пригоди маленького козлика

Якось господиня прибирала у хліву і відкрила віконечко.
Козлик, який стояв навпроти, відчув якийсь дивний вітер і принюхався.
- Так пахне весна, - мрійливо сказала мама-коза.
- Скоро потепліє, - додала поважна корова.
- А що таке весна? - зацікавився малюк.
Мама терпляче відповіла:

На вулиці була вже пізня осінь.
Зима все частіше заглядала у шибки хліва, малюючи на них якісь візерунки, де жив маленький козлик.
Зі всіх його мешканців тільки кури та гуси виходили на вулицю.

Маленький козлик з кожним днем ставав старшим.
Щодня він з матусею ходив на пасовище, де росла зелена соковита травичка.
Але через певний час сонечко стало менше припікати, дні почали коротшати, а травичка чомусь пожовтіла.
- Осінь наступає, - пояснила мама.
- А що це таке? - запитало козеня.

Маленький козлик з кожним днем ставав все дорослішим.

Одної зоряної ночі в селі почулось жалібне мекання маленького козенятка.
Так на великій фермі, де жили і родина свиней, і корова з телятком, і двійко кіз, а ще галасливі гуси і індики з'явився новий мешканець.
Але козенятко спочатку всіх боялось: гуси та індики навіть його лякали. Малюк думав, що вони його хочуть з'їсти.
Та пройшло кілька місяців, але козеня все одно не посмілішало.