Друга пригода одного козлика

Маленький козлик з кожним днем ставав все дорослішим.
Одного зоряного вечора, коли малюк ще лише збирався спати, а перед тим захотів помилуватися на зірки і великий місяць через вікно. На небі було так багато маленьких цяточок, які світились, що козенятко спочатку розгубилось. Потім воно дивилось, як зірочки між собою у піджмурки грались: то з'явиться маленька цяточка, то зникне інша поруч з нею. Згодом піджмурки змінились на доганялки - кілька маленьких цяточок просто перелетіли з одного боку неба на інший.
За цими іграми спостерігав і яскравий ріжок місяця. Адже він мав стежити, щоб жодна зірочка не наблизилась до землі чи, що ще гірше, не впала.
Так маленький козлик і заснув біля вікна.
А вранці мама-коза сказала малюку, що він сьогодні вперше піде на поле пастися.
- Це поле називається пасовисько. Там росте смачна і соковита травичка, а поруч є джерело з чистою водичкою, - продовжила мама.
- І там буде багато кіз?, - спитало козеня.
- Не лише. Поруч з нами будуть і корови та коні. Але близько до них підходити не треба, - вела далі коза.
Через кілька хвилин їхня господиня зайшла в стайню.
Кози, корова і собака Бурий рушили на пасовисько.
Маленьке козеня вперше вийшло на дорогу. А через кілька хвилин поруч спочатку щось зашуміло, а потім голосно запищало.
Малюк аж до мами втік.
- Ми зараз на дорозі, - почала пояснювати коза, - тут їздять машини. Тому тваринам і людям потрібно ходити збоку, щоб машина не збила.
Козлик трохи заспокоївся, але далі йшов ближче до краю дороги і поруч з матусею.
Пасовисько було дуже великим.
Там паслись уже два великі гарні коники і одна бура корівка з зігнутими рогами.
Десь зовсім поруч загоготіли гуси, які йшли до ставка.
Маленьке козенятко не відходило від матусі і вони вдвох почали скубти траву: коза показувала малюку як, а той повторював.
Незабаром козеня наїлось і лягло на землю біля мами.
Воно почало роздивлятися довкола. Тільки тепер малюк побачив, як яскраво світить сонечко. А ось росте гарненька жовта квіточка.
"Цікаво, яка вона на смак?"
До квітки підлетіла бджілка і сіла на серединку.
"Мабуть, солодка".
Згодом до бджілки приєднався і метелик.
"Може, все ж спробувати?"
Козеня підбігло до квітки, налякало її гостей і відкусило її. Але така гарна жовта квіточка на смак була дуже гіркою.
Малюк швиденько виплюнув з рота цю гидоту.
Він знову підійшов до мами.
- Вона така гірка, - скривився козлик.
- Ти про що?, - спитала коза.
- Я ось таку квітку спробував, - сказав малюк.
- Тепер зрозуміло.
- Але ж її їли бджілка і метелик, - виправдовувалось козенятко.
- Вони маленькі, у них смаки інші, - пояснила матуся.
Вони ще трохи поскубли траву, козлик побігав наввипередки з коником-стрибунцем.
І прямо перед тим, як йти додому, сонце вкрила велетенська сива хмара, яка почала поливати землю холодними дощовими краплинами.
Господиня швиденько скликала всіх до себе і вони пішли додому.
День був довгим. Тому козенятко лягло спати рано. Сьогодні воно не спостерігало за зірками. Та й їх не було, бо небо вкрила дощова хмара, яка все плакала і плакала.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна