Наші пернаті друзі

Наближалася зима і Синичка перебралася ближче до людей.
Навпроти її розлогого дерева на вікні двійко дітей прилаштували годівничку.
- Насіння для голуба й горобця, а для синички свіжого сальця, - наспівом коментувала дівчинка поруч, насипаючи на дно смаколиків.
Зраділа Синичка - тут вона голодною не буде.
Подзьобала і зерняток, і сала, та й полетіла по місту друзів шукати.

Блим-блим. Очі Пу призвичаїлися до вечірнього сонця і вже могли щось роздивитися. Сьогодні сова побачила Лу.
Велика полярна сова була її далекою родичкою з півночі. Але сюди вона з'являлася лише тоді, коли щось мало статися.
- Що цього разу?! - з роздратуванням спиталася Пу.
- А чого зразу щось погане? Я прилетіла просто тебе провідати і показати цей ліс йому.

Вранці в лісі Совеня слухало як Ведмежа йшло снідати.
Воно несло маленьке відерко до малинника.
- Пугу! Пугу!
Відерце впало у воду. Ведмежа якраз переходило струмочок.
- Навіщо мене лякати? - з докором спитало воно.
- А що робити, як не спиться? - стантеличено спитало Совеня.
- Може, ти мало літало і не втомилося? - Ведмежа почало схилятися за відром.
- Усю ніч, - зітхнуло пташеня.

Папуга Пірат зосереджено дивився вперед із найвищої щогли корабля.
Раптом він побачив вдалині острів.
- Земля, земля! - закричав він іншим піратам на палубі.
Але чекати когось Пірат не збирався і полетів на пошуки пригод.

Чижик прокинувся сьогодні рано вранці. У нього було важливе завдання: знайти Весну, про яку всі говорили довкола.
"Хто вона?" - думав він, коли вилітав із гніздечка.
Спочатку Чижик заглянув у парк. Там цвіли тюльпани каштани бузок, але птах так і не знайшов Весну.
Раптом пішов дощ і Чижик сховався під велику парасольку біля дитячого майданчика.
Біля нього сиділа дівчинка.