Наші пернаті друзі

Одного ранку, коли гусачок Пушок виглянув з-під маминого крила, то побачив, що з неба йшов дощ.
Великі краплі вкрили і кущі смородини, і листя горіха, котилися по даху собачої буди та білому паркану вниз, щоб злитися в калюжі.
- Нам доведеться сидіти тут? - спитав Пушок.
- Ні, лише зачекаємо, поки дощик стане менший, тоді підемо калюжі міряти, - засміялася гуска-мама у відповідь.

Їжачок Коль страшенно боявся висоти. Адже жив він під пеньком, збирав ягоди та гриби на землі.
І про небо взагалі не думав.
Поки сильний вітер не вирвав з-під скелі орлине гніздо. І біля їжачка не приземлилося орлятко.
Саме Коль заспокоїв пташеня і разом з ним шукав батьків.
А Гострозорик пообіцяв його покатати, як виросте.

Блим-блим. Очі Пу призвичаїлися до вечірнього сонця і вже могли щось роздивитися.
Сьогодні вона побачила Лу.
Велика полярна сова була її далекою родичкою з Півночі. Та сюди вона з'являлася лише тоді, коли щось мало трапитись.
- Що цього разу? - з роздратуванням спитала вона.
- А чому зразу про погане думаєш? Я прилетіла просто тебе провідати і показати цей ліс йому.

Сорока Сонька сиділа перед вікном.
У неї була єдина спроба залетіти до кімнати господаря лісу Мухомора.
З одного боку її сюди не пускав товариш, лісовичок Шум.
Але саме для нього вона пригледіла у Мухомора подарунок.
Ось, за скляними дверцятами шафки ховається мрія маленького друга -- справжня вирізьблена сопілка.
Мухомор ще собі таку зробить.

Синичка повертіла головою. Ще вчора все листя на липі було зелене. А до всохлих духмяних квіточок поспішали бджоли і дрібні комашки, якими можна було й поснідати.
Зараз на сусідньому клені осінь позолотила кілька листочків, а кінчики-пальчики ще кількох вмочила у червону фарбу.