Пушок в калюжі

Одного ранку, коли гусачок Пушок виглянув з-під маминого крила, то побачив, що з неба йшов дощ.
Великі краплі вкрили і кущі смородини, і листя горіха, котилися по даху собачої буди та білому паркану вниз, щоб злитися в калюжі.
- Нам доведеться сидіти тут? - спитав Пушок.
- Ні, лише зачекаємо, поки дощик стане менший, тоді підемо калюжі міряти, - засміялася гуска-мама у відповідь.
Гусеня слухняно чекало. Спочатку гріючись біля маминого боку, тоді розглядаючи, коли ті краплі з неба зникнуть, потім малював лапкою по долівці.
Нарешті дощ припинився. Гуси вийшли надвір. Розправили крила і полоскати лапки у калюжі.
Але Пушок боявся. Він ще ніколи не купався.
- Ходи до мене. Тут мілко. Навіть хвостика не замочиш, - підбадьорювали ненька.
Малюк недовірливо зазирнув у воду і побачив спочатку своє відображення, а тоді дощового черв'яка, який купався в калюжі.
"Якщо йому не страшно, то й я не боятимусь."
І він сміливо почалапав до мами.
Водичка приємно охолоджувала лапки.
"Як приємно,"- зраділо гусеня і побігло довкола мами.

© Марія Солтис-Смирнова