Вечоріє.
Небо з одного боку натягує темну ковдру.
Світлячок Світик вилетів до озера. Він любив сідати на човен і заглядати звідти у воду.
Одного разу до човна несподівано підпливла велика вусата риба. Вона дуже здивувалася маленькому світлячку:
- Ти не зірочка? - допитувався Сом.
- Ні.
- А чим докажеш?

Блим-блим. Очі Пу призвичаїлися до вечірнього сонця і вже могли щось роздивитися. Сьогодні сова побачила Лу.
Велика полярна сова була її далекою родичкою з півночі. Але сюди вона з'являлася лише тоді, коли щось мало статися.
- Що цього разу?! - з роздратуванням спиталася Пу.
- А чого зразу щось погане? Я прилетіла просто тебе провідати і показати цей ліс йому.

Білка Хвостуля виглядала з дупла. Дятел Стук (місцевий метеоролог) вже два дні тому обіцяв сніг, а його все нема і нема.
- Знову сніг виглядаєш? - спитала мама.
Попри неї малеча вже тричі бігала до входу за ранок.
- Летить! Летить!
На порозі з'явився якийсь зелений пернатий незнайомець.
- Мамо, це сніг?
- Нема ще снігу, - відхекався непроханих гість.

Місяць вже круглобоким яблуком впирався на верхівку сосни, коли з дупла вилетіла сова. Вона вже встигла поприбирати вдома старий мох і кілька випадково впалих листків, перевірила своїх малих совенят, що клубочками ганяли ляльку совку в своєму закутку, і аж тепер вибралася з дому.
Але що це?
Навпроти неї летіла незнайомка. Таких літунів сова тут не пригадує.

Зависло. Погожий зимовий, хоч і короткий день, змінився паспортними сутінками.
Сірі хмари, такі важкі що ось-ось розплачуються, зібралися над селом.
Старий пес Чубай дивився на небо і завивав.
Він не любив холоду. Кістки вже давно нили на зміну погоди. І ніяка стара ковдра не зігрівала.
У-у-у!
До пса доєднався ще й вітер.
І тут під протяжну пісню цих двох пішов сніг.