Під горбочком спав ведмедик Бурко.
Теплий барліг і солодка лапа сприяли тому, що ведмежа спокійно посопувало цілу зиму.
Аж поки...
Вгорі вже стікав потоками сніг, ранковий мороз змінили пташині пісні, а Бурко й далі спав.
- Так не годиться, - міркував його друг, борсук Смужка. - Я вже тиждень тому прокинувся, а сонько Бурко й далі спить!

Сьогодні Вітрик літав соколом. Чи з соколом.
Він шукав Гострика поглядом і вже зловив. Разом з ним розправив крила і полинув над лісом.
Спочатку вгорі. Так високо, щоб бачив лише верхівки сосен і ялинок.
А тоді нижче і ближче до поля.
- То ми полюємо?
Дерева залишилися збоку, тепер літун бачив гілочки, листочки.
Ось Вітрик не розрахував і наколовся на голку ялинки.

Як же вона любила ці дні, наповнені кульками, смаколиками та гостями.
Білочка Руденька заглянула бабусі через плече. Та якраз витягла з печі іменинний пиріг.
- Горіховий. Як ти любиш. Залишилося ще медом полити і готово.
Братики Рудь і Круть надували кульки.
- Один, два, три! Все!
І вони побігли закидати дерев'яний конструктор від бобрів до комори.

"Хто просинається в лісі разом зі світанком?" - гадала маленька Кваккі.
Жабка жила на лісовому болоті та спала лише вдень, коли було спекотно, і пізно вночі.
А світанки вона зустрічала вгорі на лататті. Застрибувала на найбільший листок і чекала сонечка.
Але не в небі. Її приваблювало чекати, поки сонце з'явиться у воді.
Так і сиділа. Тихо-тихо.

Жучок Вус залетів через відчинене вікно до приміщення. Яскраві лампи відсвічувалися від глянцевих обкладинок книжок.
Вус сюди потрапив вперше. І то не сам - його вітер приніс. Тобто пригнав. Та так сильно розігнав, що жучок у книжку залетів.
Вибрався з-під сторінок, роззирнувся довкола, а тоді як чхне! Аж бібліотекаря-бобра розбудив.