Зайчик Куць рюмсав над листком. До нього підбігла білочка Руся і спитала стурбовано:
- Куцику, що з тобою?
- Та мама каже, що Літо вже йде. Хочу йому листа прощального написаааати.
- І чого плачеш?
- Бо... Бо... Добре влітку було. Тепло. Грався з тобою, їжачком Голочкою, борсучком Борисом, єнотиком Ласуном... А як нас ведмедик мишко вчив рибалити?! Чи лисичка Рудка сліди замітати?!

Вранці в лісі Совеня слухало як Ведмежа йшло снідати.
Воно несло маленьке відерко до малинника.
- Пугу! Пугу!
Відерце впало у воду. Ведмежа якраз переходило струмочок.
- Навіщо мене лякати? - з докором спитало воно.
- А що робити, як не спиться? - стантеличено спитало Совеня.
- Може, ти мало літало і не втомилося? - Ведмежа почало схилятися за відром.
- Усю ніч, - зітхнуло пташеня.

Весна вперше йшла по землі після відпочинку.
За її ногами де-не-де залишалися острівки колись білого снігу.
- Весно, Весно, А чого ти лишаєш ці клаптики? - спитало Зайченя.
- Щоб підсніжника і проліском добре було рости.
Далі за Весною з'явилися дрібненькі зарості зеленої трави.
- Веснонько, а навіщо ці зелені клаптики? - не відставав вухастик.

Двері до бібліотеки розчахнулися, наче ворота чарівного замку.
Всередину увірвався легкий весняний вітер, що приніс ніжний квітковий духмянець.
Двоє відвідувачів, які ходили поміж стелажами здивовано переглянулися адже нікого не побачили ні на порозі, ні біля бібліотечної кафедри.
- Що за нечисть?!

Фартух шеф-кухаря йому був дуже великий.
-Еге-гей, рости ще, хлопче, - підсміювався Сірий з Вуханя.
Але племінник вжк готував краще за дядька.
Він у лісове кафе приходив перший і йшов останній.
Варив щавлевий борщ, пік морквяні пироги і смажив шпинатні млинці.
Але дядько ніяк не допускав молодого й жвавого зайця до головного - оформлення страв.
- От доростеш до мого фартушка, тоді.