- Мамо, мамо, розкажи казку!
- Зачекай трішки. Ось лаванду обірву...
- Так тут ще цілий кущик! Чому не можна вже?!
- Значить, буде лавандова казка.

Жила на світі маленька фея з фіолетовими крильцями. Її всі називали Лавандою.
Але вона жила у палаці і ніколи не бувала на полі. Фея й не знала, які квіти де ростуть, і як вони пахнуть.

На самісінькій вершині найвищої гори була хатина. Її стіни - сніг, обвіяний вітрами.
А як інакше може бути у Вітровій домівці.
Найстарший вітер - дідусь Ураган мав нестримну вдачу. Оселився він під стріхою, щоб мати можливість не лише через двері заходити, а й у комин при потребі вилітати.
Бабуся Хурделиця любила тільки зиму і танцювати. Була веселої вдачі та залюбки гралася з малими вітрами.

Сувора Зима помішувала у казанку вариво.
Додавала туди то жменьку інею, то ложку хуртовини.
Потім дмухнула колючим північним вітром:
- Готовий!
Горностаї, полярні сови, північні олені блукали поруч.
Вони цілий рік чекали цього вечора, коли Зима перед тим, як йти між люди, напоїть їх своїм тягучим напоєм, що пахне водночас медом з молоком і морозним ранком.

Пес Робік любив відпочивати на морі. Тут не лише можна плавати і бачити безліч яскравих рибок, а й нарити у піску щось цікаве.
Так і цього разу: він витяг з-під купки жовтого піску ляльку-робота.
- Гав! Гав! - повідомив хвостатий детектив про свою знахідку.
Вона була в хорошому стані, тож довго лежати тут не могла.
До малого детектива підійшов його господар.

Велетень Незграбко йшов до свого друга гномика Скромка.
Він жив високо на горі. І до його хатинки велетню треба було пройти крізь ліс.
Біля лісової стежини росла молоденька сосна, яку Незграбко не побачив і зламав гілку.
Пощастило, що до друга залишалася рукою подати, і решта лісу вціліла.
- Скромку ти де? Ми ж мали разом гуляти!