Зимове вариво

Сувора Зима помішувала у казанку вариво.
Додавала туди то жменьку інею, то ложку хуртовини.
Потім дмухнула колючим північним вітром:
- Готовий!
Горностаї, полярні сови, північні олені блукали поруч.
Вони цілий рік чекали цього вечора, коли Зима перед тим, як йти між люди, напоїть їх своїм тягучим напоєм, що пахне водночас медом з молоком і морозним ранком.
- Кисіль вистиг. Наливаю, підходьте.
І всі потяглися до ще теплого попелища.
Напій був виміру солодкий, насичував і дарував нові сили.
Задоволені сусіди розступилися, вперед вийшов Полярний Ведмідь:
- Давай мені мою порцію і помчали.
Зима дозволила йому пити з казана.
Ситий ведмідь зачекав, щоб Зима зручно всілася на його спині і помчав до межі зі світом людей.
Зима близько.

©Марія Солтис-Смирнова