Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень

Ох і Ех сиділи обабіч пенька. Вони чекали свого чаю, який заварювали повітрюля Люта й мавка Диво на лісовому вогнищі.
Потерчат до нього не підпускали, бо вони, неначе метелики, відразу кидаються у вогонь.

Лисеня Лесик вийшло на зимову прогулянку. Воно любило бігати по сніжку, ховатися за кучугурками, замітати хвостиком сліди, лякати допитливих білок, ганятися за зайченятами.
Але цього разу стрибок у сніг був не такий м'який, як завжди. Під снігом дрімав на санчатах справжній новорічний ельф. Таких Лесик у книжці бачив. А тут живий!
- Ей, ти що у нашому лісі забув?

- Це ж треба, ельф … Але ж незабаром Різдво! Може це знак?
Вовчик показав Лисичці на дрібного чоловічка у зеленому.
- Ельфи у нашому лісі? - здивувалася руда. - Тисячу років про них не чула.
- Значить, не спроста!
Малий сіроманець якраз доїдав останнє знайдене в коморі заяче вухо.
У цьому лісі вже не залишилося нікого, крім них із Лисицею.

Тісто оживало під руками. Тягнулося вправо і вліво, осідало під долонями і знову висувалося з-під пальців.
Воно стало гладеньким, трішки липло і пахло на всю хату ваніллю.
- Відпочинь трохи, - сказала ґаздиня і поклала тісто до миски, котру вкрила чистим рушником.
Сама ж поклала у тарілочки поруч горішки, родзинки та шоколадну крихту.
Тісто спершу дійсно відпочивало. Дихало, набиралося сил.

Наближався Великдень. Бабуся сказала Іванці, що завтра вони пектимуть паску.
- Але, бабусю, я не вмію! - злякалася дівчинка.
Їй лише місяць тому виповнилося сім років. І раніше на кухні вона лише допомагала мити та чистити овочі.
- Йой, дитино, та ти ж не сама будеш! Поки батьки приїдуть, ми вже й напечемо! Що там тої роботи? Най опара зійде, з десяток яєць збити та родзинок покласти.