Оксанчина паска
Наближався Великдень. Бабуся сказала Іванці, що завтра вони пектимуть паску.
- Але, бабусю, я не вмію! - злякалася дівчинка.
Їй лише місяць тому виповнилося сім років. І раніше на кухні вона лише допомагала мити та чистити овочі.
- Йой, дитино, та ти ж не сама будеш! Поки батьки приїдуть, ми вже й напечемо! Що там тої роботи? Най опара зійде, з десяток яєць збити та родзинок покласти.
- Ба, а можна без того ізюму? Може, цукатів покладемо?
- Ну, особисто тобі в кошик з цукатами і шоколадом, - засміялася старенька.
Вона поцілувала маленьку перед сном. На тому й розійшлися.
Вранці бабця занесла до хати свіжі яйця.
- Якраз на паску!
Вона щось там чарувала над мискою, де згодом мало бути тісто.
- Лиш би вдалося, лиш би підросло, - шепотіла мала. Їй так хотілося похвалитись завтра перед мамою і татком спеченою власноруч паскою.
- Ай! - легко скрикнула Оксанка, коли її котик Мурчик зачепив кігтиком.
- Та не кричи ти, тісто не підійметься, - сказала баба.
Дівчинка пішла геть з кухні, щоб не заважати. Ба казала, що тісту потрібно пару годин, аби підійшло. Тож вона поки почитає.
- Ксеню, ходи до мене! Будеш ми муку підсипати, - покликала за якийсь час бабуся з кухні.
Дівча побігло на допомогу.
Мішок з борошном був такий же великий, як і Оксанка. Вона взяла велике горня і сипала ним борошно в сито.
- Сію, сію, посіваю, - приговорювала мала.
- Ціхо, бо ще на Великдень сніг накличеш, - прошепотіла баба.
- Справді? - закліпала Ксеня.
Але старенька так зосередилася на замішуванні, що, здавалося, забула про онуку.
Тому маленька знову пішла до книжки.
Коли з кухні до кімнати запахло печеним тістом, вона помчала назад.
- Бабцю, а як же моя, з цукатами і шоколадом?!
- Якраз встигла. Бачиш?
Старенька тримала в руках шоколадні шматочки і тарілочку з цукатами.
Оксанка сама все додала до тіста, поклала його у паперову форму. А тоді на деко.
- Зверху косу заплетемо? І пташечок?
- Так! Так!
Зраділа мала і уважно повторювала за бабусею всі рухи.
З печі вже виглядали готові паски, коли Оксанка закінчила прикрашати свою.
- Остання. Твоя. Особлива, - посміхнулася бабуся.
І запхала в пусту піч цукатно-шоколадне диво.
Ця паска була найрум'яніша і найвища. А за два дні всі погодилися, що ще й найсмачніша. Коли до святкового сніданку у бабці зібралася вся родина.
© Марія Солтис-Смирнова