Природа

На самісінькій вершині найвищої гори була хатина. Її стіни - сніг, обвіяний вітрами.
А як інакше може бути у Вітровій домівці.
Найстарший вітер - дідусь Ураган мав нестримну вдачу. Оселився він під стріхою, щоб мати можливість не лише через двері заходити, а й у комин при потребі вилітати.
Бабуся Хурделиця любила тільки зиму і танцювати. Була веселої вдачі та залюбки гралася з малими вітрами.

Жив у одному лісі молодесенький дубок.
Ще два роки тому він був крихітним жолудем. А цієї весни увесь вкрився зеленим листям. Воно росло щодня, та й саме деревце тягнулося все вище до сонця.
Пронеслося тепле літечко, а осінь перетворила дубове листя у справжню бронзу.

Сьогодні Вітрик літав соколом. Чи з соколом.
Він шукав Гострика поглядом і вже зловив. Разом з ним розправив крила і полинув над лісом.
Спочатку вгорі. Так високо, щоб бачив лише верхівки сосен і ялинок.
А тоді нижче і ближче до поля.
- То ми полюємо?
Дерева залишилися збоку, тепер літун бачив гілочки, листочки.
Ось Вітрик не розрахував і наколовся на голку ялинки.

Одного травневого ранку жук Жоржинка полетів на іменини до Парижу.
Там, втомлений зупинився на балконі серед ніжних квітів і вирішив до вечора перепочити тут.
Він не знав, що з заходом сонця у цьому будинку прокидається справжній привид.
- У-у-у! - почув жук завивання.
Але коли побачив привида в окулярах, розсміявся, бо той виглядав дуже смішним.

Десь далеко на Півночі, серед вічних льодів жив Північний Вітер.
Люди казали, що немає за нього могутнішого, злішого і руйнівного.
Але, що вдієш, якщо серед просторів Арктики інакшим не будеш. Без цієї сили ні крижину морем не поженеш, ні додому з далекої подорожі не повернешся.
Та якось так Північний Вітер втомився, що міцно-міцно заснув.