Як дубок листочки дарував

Жив у одному лісі молодесенький дубок.
Ще два роки тому він був крихітним жолудем. А цієї весни увесь вкрився зеленим листям. Воно росло щодня, та й саме деревце тягнулося все вище до сонця.
Пронеслося тепле літечко, а осінь перетворила дубове листя у справжню бронзу.
Біжить поруч їжачок. Не помітив дрібного корінця і клубочком обігнув дубочок. Але, коли зачепив стовбур, листя затріпотіло, і один листочок впав на колючу спинку.
- Буде мені тепліше зимою спати.
Почув це дубок та й кинув ще одного листочка на їжачка.
- Дякую!
І несподіваний гість задріботів додому.
Минув так якийсь час. Листочки розлетілися лісом до ведмежого барлогу, до борсучка Бориса, до мишенят Піка і Писклі.
Залишився на верхівці дубка єдиний листочок. Вже землю вкрив пухнастий сніг, а молоденьке деревце не знало, кому ще подарувати свій листок.
Аж тут, звідки не візьмись, білченя! Йде, а не стрибає, похнюпилося.
- Ось так завжди: мамі тато подарував шишку. Руда Прудкій - горішок. А я знову без подарунка.
Почув це дубок і зрозумів, що знайшов, кому подарувати останній листочок.
Білченя Руде схопило бронзовий подарунок і подивилася на деревце:
- Дякую! Я збережу його для листа святому Миколаю.
І дубочок подумав, що цей листок має особливе призначення. Мабуть тому він і висів так довго.

©Марія Солтис-Смирнова