Північний Вітер

Десь далеко на Півночі, серед вічних льодів жив Північний Вітер.
Люди казали, що немає за нього могутнішого, злішого і руйнівного.
Але, що вдієш, якщо серед просторів Арктики інакшим не будеш. Без цієї сили ні крижину морем не поженеш, ні додому з далекої подорожі не повернешся.
Та якось так Північний Вітер втомився, що міцно-міцно заснув.
Без нього Сонце припікало всі північні льоди, тому вони танули-плакали. І води у океані від цього ставало більше.
Від Сонця загорівся Великий Ліс.
І Полярна Сова подивилася на усі ці нещастя та полетіла шукати рятівника.
Спочатку їй трапився легкий Вітерець.
- Допоможи, братику!
Але той лише роздмухав полум'я.
Потім на березі моря вона зустріла Морський Бриз:
- Рятуй!
- Не вистачить мені сили. Лети через море і шукай Північного Вітра. А я поки грозовими хмарами вогню дорогу з Півдня відгороджу.
Нічого не залишалося Полярній Сові, як шукати рятівника за морем.
- Північний Вітре! - гукала вона так довго, як могла.
А тоді знесилена впала на крижину.
Під її теплом лід почав танути. І зовсім скоро Сова опинилася під боком у Північного Вітра.
- Щось дуже тепло, - закрутився той.
За мить він побачив гостю.
Дмухнув на неї так легко, як міг, і Сова прокинулася.
- За морем у Великому Лісі страшна пожежа. Без тебе не впоратися.
- От, лишенько! Полетіли!
Північний Вітер підхопив Полярну Сову і помчав рятувати Великий Ліс.
Ще до моря він заморозив великі крижини, щоб ті перестали плакати.
А тоді дуже швидко з допомогою інших вітрів і грозових хмар погасив пожежу.

Тож, коли наступного разу тобі буде дуже холодно, чи, навпаки, спекотно, згадай: що у світі все потрібне.

© Марія Солтис-Смирнова