Живе тісто

Тісто оживало під руками. Тягнулося вправо і вліво, осідало під долонями і знову висувалося з-під пальців.
Воно стало гладеньким, трішки липло і пахло на всю хату ваніллю.
- Відпочинь трохи, - сказала ґаздиня і поклала тісто до миски, котру вкрила чистим рушником.
Сама ж поклала у тарілочки поруч горішки, родзинки та шоколадну крихту.
Тісто спершу дійсно відпочивало. Дихало, набиралося сил.
А тоді випірнуло з миски та й у тарілку з горішками.
"Треба і в сусідню заглянути," - подумало пустотливо і, звернувшись калачиком, покотилося до шоколадної стружки.
Господиня зайшла якраз тоді, як увесь шоколад опинився в тісті.
Підняли теплі турботливі руки втікача, та й посміхнулася господиня:
- Здається, родзинок тут вже й не треба.
Вона розділила тісто навпіл і поклала його до дечок.
Тоді всадила їх у розтоплену піч.
Тісто спочатку знову намагалося втекти.
Але не вийшло.
Визирнуло трішки з-за дечка та й задрімало в теплі.
А прокинулось від того, що паску, у яке перетворилося, зверху змащували білою глазур'ю і посипали кольоровими цукровими намистинками.
- Яка краса! - захоплювалась пасочкою маленька Лілечка.
- Звісно, це ж справжнє живе тісто...

©Марія Солтис-Смирнова