Дивне бажання?

- Це ж треба, ельф … Але ж незабаром Різдво! Може це знак?
Вовчик показав Лисичці на дрібного чоловічка у зеленому.
- Ельфи у нашому лісі? - здивувалася руда. - Тисячу років про них не чула.
- Значить, не спроста!
Малий сіроманець якраз доїдав останнє знайдене в коморі заяче вухо.
У цьому лісі вже не залишилося нікого, крім них із Лисицею.
Всі втекли від лютих північних вітрів на південь. А ті, хто був кволий і немічний, не витримали літньої засухи, котра перетворила ліс у згарище.
Вовчик з Лискою поки лишалися на місці.
- Треба спитати, може, йому допомога треба.
Обоє пішли в бік ельфа:
- Агов, чужинцю, загубився?
- Та не зовсім. Шукаю чемних звірят, які б отримали подаруннки під ялинку. Дерев повно, але ні їжака, ні зайця, ні єнота нема.
- Покинутий це ліс, - сказав Вовчик. - От і ми з Лисичкою вже думаємо над переїздом. То вітри. То засуха.
- Пишіть листа. Що б хотіли в подарунок.
Сіли Вовчик і Лисичка на пеньки, які ще кілька років були могутніми деревами, котрі спримували вітер і почали писати на папері, який дав Ельф.
Чорнила відразу ж кудись зникали, тому спочатку звірята здивовано дивилися на аркуші, потім намагалися написати заново.
Та Ельф засміявся і пояснив:
- Спецметод. Їх відразу читають і передають у Магічну Канцелярію.
Коли листи були закінчені, Лисичка з Вовчиком подивилися на ліс у сутінках.
- То вже завтра Різдво? Відсвяткуємо, а вранці вирушимо шукати новий дім.
Та ранок зустрів обох не лише яскравим сонцем, а й пташиною піснею. Сороки, ворони, дятли переконували Вовчика і Лисичку швидше вийти з нірок.
По сніжку, який переливався діамантами, то тут, то там виднілися сліди.
- О, зайці, - посміхнувся Вовчик.
Лисичка отримала шишкою по носі:
- Пробач, - почула вона згори.
Там біля дупла сиділа білочка.
Обоє відчули справжнє щастя.
Їх бажання стало справжнім Різдвяним дивом.
А записки від Вовчика і Лисиці Ельф повісив у рамочку в Магічній Майстерні. Там писао однакове: "Поверни життя лісу".

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна