Наближалися зимові свята - час, коли співали пісні, пахло хвою і мандаринками, а діти чекали подарунків.
У містечку Радісному батьки й дорослі поспішали до "Крамниці дитячого щастя", щоб вибрати найкращі іграшки з секретиками. Адже головний продавець, дядечко Здивуйвсіх ніколи не зізнавався, що вміють його іграшки, поки не опиняться в руках своїх маленьких господарів.

Білочка Руданка спустилася з дупла.
Її виманив незнайомий аромат.
Білочка обережно заглянула в мишачу нірку, та там було пусто.
Тоді зазирнула до Їжачка. Коль саме виходив з кошиком.
-- Ти куди?
-- Йду, Ласунчику-ведмедику поможу малину збирати. Його мама тістечка готуватиме до завтрашнього лісового свята.
-- А з вами можна?
-- Звісно!
Звірята помчали до малинника.

Ох і Ех сиділи обабіч пенька. Вони чекали свого чаю, який заварювали повітруля Люта і мавка Диво на лісовому вогнищі.
Потерчат до нього не пускали, бо вони, неначе метелики, щоразу кидаються у вогонь.
Але малюки-світлячки ще звечора взяли свої улюблені горнятка зі шкарлупи горіхів ліщини, назбирали запашної м'яти і малини, липи та дикої вишні.

Два блискучі ока дивилися крізь пухнасту шубку Сірого.
За хвилину вони ні разу не кліпнули, все дивилися й дивилися прямо на нього.
З чола потекла краплина поту. Ті очі були завбільшки з його голову. Сірий опустив вуха і почав тремтіти.
"Лисиця? Вовк? Злий та голодний ведмідь?"
І треба було ж йому так сильно захотіти капусти. Як тепер утікати від тих величезних очей?

Папуга Пірат зосереджено дивився вперед із найвищої щогли корабля.
Раптом він побачив вдалині острів.
- Земля, земля! - закричав він іншим піратам на палубі.
Але чекати когось Пірат не збирався і полетів на пошуки пригод.