Ох і Ех сиділи обабіч пенька. Вони чекали свого чаю, який заварювали повітруля Люта і мавка Диво на лісовому вогнищі.
Потерчат до нього не пускали, бо вони, неначе метелики, щоразу кидаються у вогонь.
Але малюки-світлячки ще звечора взяли свої улюблені горнятка зі шкарлупи горіхів ліщини, назбирали запашної м'яти і малини, липи та дикої вишні.

Два блискучі ока дивилися крізь пухнасту шубку Сірого.
За хвилину вони ні разу не кліпнули, все дивилися й дивилися прямо на нього.
З чола потекла краплина поту. Ті очі були завбільшки з його голову. Сірий опустив вуха і почав тремтіти.
"Лисиця? Вовк? Злий та голодний ведмідь?"
І треба було ж йому так сильно захотіти капусти. Як тепер утікати від тих величезних очей?

Папуга Пірат зосереджено дивився вперед із найвищої щогли корабля.
Раптом він побачив вдалині острів.
- Земля, земля! - закричав він іншим піратам на палубі.
Але чекати когось Пірат не збирався і полетів на пошуки пригод.

Під горбочком спав ведмедик Бурко.
Теплий барліг і солодка лапа сприяли тому, що ведмежа спокійно посопувало цілу зиму.
Аж поки...
Вгорі вже стікав потоками сніг, ранковий мороз змінили пташині пісні, а Бурко й далі спав.
- Так не годиться, - міркував його друг, борсук Смужка. - Я вже тиждень тому прокинувся, а сонько Бурко й далі спить!

Сьогодні Вітрик літав соколом. Чи з соколом.
Він шукав Гострика поглядом і вже зловив. Разом з ним розправив крила і полинув над лісом.
Спочатку вгорі. Так високо, щоб бачив лише верхівки сосен і ялинок.
А тоді нижче і ближче до поля.
- То ми полюємо?
Дерева залишилися збоку, тепер літун бачив гілочки, листочки.
Ось Вітрик не розрахував і наколовся на голку ялинки.