Павлик з Петриком нудилисч біля вікна, бо за шибкою падав дощ.
- От би нам до Літечка, - мрійливо зажмурився на хвильку Павлик.
- От би зараз сніжки поліпити, - потер долоні Петрик.
Хлопці сиділи один навпроти іншого. Вони були повною копією один одного зовні і протилежностями всередині.
Раптом замість зачиненого вікна вони побачили арку.

Новенького Чайника поставили на кухонне підвіконня.
Він грів зелені боки у промінні призахідного сонця, намагався торкнутися носиком шибки або стінки, але це йому ніяк не вдавалося.
Виявилося що його поклали на ліпучку при встановленні. Щоб не ковзав.
Чайник дивився, як за вікном листя стає із зеленого золотистим та червоним. А потім його танці з вітром.

Поблизу одного королівського палацу жив Лев.
Щодня він слухав музику звідти, нюхавн смачні аромати з вікна кухні та дивився скільки народу йшло вшанувати короля.
Лева захопив такий смуток, що не він він користується пошаною. Адже він теж був хорошим королем.
Тому, коли випала нагода впіймати короля на прогулянці, Лев нею скористався.
- Проси, що завгодно, тільки не їж мене, - сказав король.

Три дні Івасик сидів над книжкою і не міг зрозуміти, що робити з тими літерами.
"Букварик" врешті-решт розсердився і те, що щойно лежало в акуратних рядочках, утворило на сторінках справжній безлад.
- Скільки можна просто сидіти над книжкою?! Її ж читати потрібно!
Іванко аж злякався.
Це хто говорить.

- Падай падай дощику, звари мені борщику! - співало Мишеня на кухні.
- Є квасоля, бараболя, цибулина, бурячок, морква - можна варити, - стиха мовила матуся-мишка.
- Та не хочу я того борщу! - відмовилося сіре малятко і продовжило перебирати зернята.
Матуся глянула на годинник. Наближався час обіду, якраз прийдуть зі школи старші дітлахи, а їсти нічого немає.