Як котик по сметану ходив

Коту Василю дуже хотілося сметанника - торта на сметані і сметанним кремом перемащеним. Смакота! Бо ще й солоденький.
Але по сметану треба було йти на ярмарку.
А там! В'ялена рибка, ковбаска, сальце!
Вуса у кота розтягнулися, ніби намагаються всі пахощі і смаки впіймати. І очима він водить - вліво-вправо.
Та так котик не помітив сметани. Але випадково зачепив хвостом горщики. Вини посипалися за ним - і гора пузатої та розмальованої краси перетворилася в глиняні уламки.
Довкола здійнявся такий крик, що Василь перелякався ще сильніше і чкурнув поміж столи, на останок збивши ще й глечик. На спину, лапи і хвіст миттєво впали білі краплі сметани.
- От капосний котисько!
До нього наближалися роздратовані молочник і гончар.
Та котик був спритний і чимдуж помчав додому.
- Шкода, що без сметанника залишився, - вже там облизувався Василь. - Але наступного разу буду уважнішим на ярмарці.

© Марія Солтис-Смирнова