У лісі пахло хвоєю і снігом, морозом та шишками.
Довкола було так тихо, що Андрійко чув власний подих.
Сіроокий хлопчик зі світлим чубом, який стирчав з-під шапки, озирнувся. Батьки намагалися розкласти багаття у невеличкій углубині.
Хто їх смикнув їхати до лісу зимою? Сосиски можна і вдома посмажити, - не розумів другокласник.

Сова Пуга так голосно сміялася, що білочки Руда і Прудка спочатку навіть злякалися.
З новою сусідкою вони встигли лише познайомитися вранці, коли вона поселилася у пустому дуплі старої сосни.
Але сміх не припинявся. Тому обидві білочки перезирнулися і пішли до тої дивачки дивитися, що сталося.

Котик Рудько вийшов з хати.
Його білі панчішки на лапах зараз нагадували покривало, котре вкрила землю.
За ніч нападало стільки снігу, що не було видно ні кущика праворуч входу, ні паркану ну край городу.
Кіт спробував вступити на сніг та й провалився.
Няв-няв, як же ворону на гостину покликати в таку погоду?! - бідкався він.

У бібліотеці, на найвищій книжковій полиці сидів гном і читав.
Його вже років п'ятдесят мучило питання длброти і милосердя. Але такого у своєму підземному житті Смарагд не зустрічав.
Тому якось вранці залишив Рубіна, Опала і Сапфіра, своїх молодших братів, і пішов шукати щастя.
Мав із собою жменьку таких же зелених камінців, як одяг та ім'я, тому завзято крокував у незнайомому напрямку.

- Це ж треба, ельф … Але ж незабаром Різдво! Може це знак?
Вовчик показав Лисичці на дрібного чоловічка у зеленому.
- Ельфи у нашому лісі? - здивувалася руда. - Тисячу років про них не чула.
- Значить, не спроста!
Малий сіроманець якраз доїдав останнє знайдене в коморі заяче вухо.
У цьому лісі вже не залишилося нікого, крім них із Лисицею.