Білченя Руденьке щойно повернулося до рідного дупла.
Поки бігло та стрибало, все довкола припорошило легким снігом.
- Треба карту намалювати, поки все пам'ятаю.
Малюк почав вимальовувати на снігу кружечки-комірчини і шлях до них.
- Тепер все! Можна бігти й обідати.
Радий помчав додому, звідки вже пахли гриби і горіхи - мама готувала вечерю.

То була остання хатина скраю села.
Майже пустий мішок за плечима запевняв Святого, що робота на Землі зроблена.
Але.
Голі Аннині ноги визирали з-під ковдри.
Нічний гість витяг з торби шоколад і книжку.
Ще раз подивився на п'ятки.
- Їй би ще пару шкарпеток теплих.
Та у мішку було пусто.
Задзеленьчала палиця. І з вікна у хату залетіло ангелятко.

- Гав!
З-за порогу кімнати Святий Миколай почув собачий гавкіт.
- Невже почув? - здивувався Чудотворець.
- Гав! - знову гавкнув Вовк, підійшовши ближче.
- Що сталося, малий? - занепокоївся Святий.
Цуцик виляв хвостиком, ніби запитував, де його подарунок.
- А тобі що подарувати?
Рідко коли Миколая заставили зненацька. Головним чином всі домашні улюбленці спали без задніх лап.

Якось на дереві між гніздами маленьких ворон з'явилася коробка з бантиком.
- Це мені, це мені! - кричала найстарша Каркуся.
- Моє! Моє, - тягнув за стрічку Кар Карович.
І тільки у сусідньому гнізді тихо чепурилася Чорнопера. У неї мав бути концерт в лісовій опері.
Маленька ворона спокійно чистила оперення між розспівкою:
- А-о-у-е-и-і! А-о-у-е-и-і!

У діда був старий барабан.
Колись він був музикою і грав на ньому по весіллях. Та роки взяли своє. І сил грати на інструменті дід вже не мав.
Так і стояв барабан у подвір'ї, поки його не помітила сорока, бо був зі срібною пряжкою і позолоченими дзвіночками з боків.
І сорока надумала його собі забрати.
Та де ж там! Така мала! Але ж вперта!