Таффі

Таффі сиділа перед вікном. Біла велика собака вважала цей килимок улюбленим місцем в хаті. Адже саме звідси можна було побачити схід сонця і піти будити господарів, літню зливу чи весняну грозу (від блискавок сховатися за великим диваном). Але. Що це? З сірого неба падає щось біле. Вкриває килимком траву, дах сусіднього будинку, тротуар. Ось кілька крихітних білих плям залишились на шибці.
Собака побігла в дитячу кімнату, де господарі з дітьми гралися.
- Гав!
Ніхто з них не дивився у вікно й не бачив білого дива.
Таффі поклала білі лапи на підвіконня:
- Гав!
Вона б залюбки додала сюди, але чемним псам заборонено розкривати своє вміння розмовляти людською мовою.
Першими на улюбленицю звернули увагу Ніна і Інна - дві донечки-близнята зі світлими кучериками, схожі на тата.
Дівчатка підбігли до вікна і зачаровано дивилися на сніг. Вони на відміну від собаки вже бачили його торік.
- Сніг! Сніжок!
Раділи крихітки і стрибали біля підвіконня, до якого не діставали.
До них підійшли батьки. Кожен підняв по дитині і стали біля вікна ближче.
За шибкою снігопад ставав все сильнішим.
-Якщо за півгодини не спиниться, гуляти не йдемо.
Таффі так і сиділа перед вікном. Вона мріяла пробігтися по тому свіжому, білому, як вона, покривалу.
- Гав! - почули всі десь за двадцять хвилин.
На вулиці припинився сніг.
За десять хвилин двоє дітей, двоє дорослих і собака виходили з-за дверей.
"Ой, воно мокре!" - злякалася спочатку Таффі. Але її маленькі подружки Ніна та Інна вже бігли вперед. І собаці не залишалося нічого, як мчати за ними.
З-під ніг малечі сипалися сніжинки. Ось одна, схожа на зірочку, сіла на собачий ніс. Таффі аж зупинилася від несподіванки. Але від теплого подиху зірочка розтопилася.
- Гав!
І собака почала лапами підбивати сніг, щоб порозглядати сніжинки.
"Як цікаво! Вони всі різні."
Вона задоволено поганяла по подвір'ю і рушила до дверей. Нащо довше гуляти по цьому мокрому?
За Таффі рушили й інші - пора готуватися до сну.
А завтра їх чекатимуть сніжки.

©Солтис-Смирнова Марія