У лісі, поблизу галявини, де любили відпочивати люди, жив Єнотик Чу. Прозвали його так тому, що все ЧУв, трохи ЧУдив, але найбільше казав "баЧУ" і "віддяЧУ".
Прокинувся він якось вранці, ліс вкрив легкий туман з озерця.
І Чу хотів набрати собі свіжих грибів, помити у озерці та поснідати.
Та, от халепа. Він нічого не бачив і не відЧував смачних запахів. Лише сморід.

Лисеняті Рудику нудно було сидіти на місці.
Спочатку він заважав бабусі робити варення на зиму.
Після цього намагався дошкуляти дідусю. Але той працював на пасіці, тому Рудик злякався бджіл і втік.
Тато майстрував дерев'яні годівниці для великих тварин, тому лисеня у майстерню і носа не посунуло - на тирсу воно нестерпно чхало.

Під ногами у Орисі виднілося невелике жужмо.
Дівчина нагнулася і почала перебирати: її торішня улюблена сорочка, братові штанята, Іванчина святкова спідниця. Брат із сестрою нині гостювали у хрещених, тому в хаті було надзвичайно тихо. Лиш у кріслі посопувала бабця над вишивкою.
І здалося їй на старості те шиття?!
Здавалося, що бабця перебрала дальню скриню зі спальні, поки батьки на полі.

У лісі, на галявині росли яголи суниці.
Равлики Стук і Гук прокинулися пораніше, щоб встигнути ними поласувати.
Стук глянув на сонце, яке щойно з'явилося над горизонтом і подумав: "Пора! Дорога дуууже довга".
Гук з іншого боку галявини помітив лиш одного промінця і подумав: "Рано ще, можна й поспати!"

У теплому морі, серед коралового рифу жили черепахи.
Маленькій Асі було страшно вибиратися за межі коралів. Вона постійно питала: "А якщо мене акула вкраде?".
Мама-черепаха втомилася переконувати крихітку, що великих акул тут вже давно нема, а карликові й самі злякаються.
Аха ахала й охкала, але з дому так і не вибиралася нікуди.