Було вже темно, коли два ліхтарі помітили, що між ними на білому снігу лежить рукавичка. Дитяча, маленька, з візерунком.
"Що ж робити?" - думав правий ліхтар.
"Як повернути рукавичку дитині? Треба зробити так, щоб її бачило якнайбільше перехожих! Світитиму яскравіше!" - міркував лівий.

Лесик знову хвилювався. Тому погано спав.
- І чого ти крутишся, як в'юн, - питала мама, обіймаючи його.
- Я ж вперше піду з татом до села. На справжню ферму!
Лисиця й забула про це.
Усміхнулася, коли згадала, як сама вперше на ферму ходила, та й заспівала малому колискову.
Тато розбудив Лесика на світанку.

Древня річка гірко зітхала: її береги давно поросли очеретом, а вода, колись прозора і така смачна, стала зеленою й гіркою.
- Кхе-кхе, - кашляв десь на дні старий Сом.
Він ледь поміщався в углибині, щоб не торкнутися поверхні. А тоді, коли був малий річка була така повноводна, що по ній плавали кораблі.

Білочка Рудка стояла на порозі власної комори. Вона була впевнена, що у них з бабусею повну запасів, але коли заглянула до комори аж сіла з несподіванки. Подивилася зараз вліво і вправо а там пусто.
Пахло свіжою тирсою. І жодного натяку на горіхи та шишки.
Лише в дальньому куточку руденька побачила пір'їну.
"Дивно у нас таких птахів я не бачила."

Собачка Рудка рідко бувала на вулиці. Вона була домашньою твариною і любила гуляти лише по квартирі.
Та якось, весною, Рудка прокинулася від того, що їй важко дихати.
Вона спробувала загавкати, щоб покликати свого маленького господаря, але замість цього лише закашлялась.
Володя прибіг сам, він дивився у великі собачі очі і не міг нічого зрозуміти, тому покликав маму.