Поблизу одного королівського палацу жив Лев.
Щодня він слухав музику звідти, нюхавн смачні аромати з вікна кухні та дивився скільки народу йшло вшанувати короля.
Лева захопив такий смуток, що не він він користується пошаною. Адже він теж був хорошим королем.
Тому, коли випала нагода впіймати короля на прогулянці, Лев нею скористався.
- Проси, що завгодно, тільки не їж мене, - сказав король.

Три дні Івасик сидів над книжкою і не міг зрозуміти, що робити з тими літерами.
"Букварик" врешті-решт розсердився і те, що щойно лежало в акуратних рядочках, утворило на сторінках справжній безлад.
- Скільки можна просто сидіти над книжкою?! Її ж читати потрібно!
Іванко аж злякався.
Це хто говорить.

- Падай падай дощику, звари мені борщику! - співало Мишеня на кухні.
- Є квасоля, бараболя, цибулина, бурячок, морква - можна варити, - стиха мовила матуся-мишка.
- Та не хочу я того борщу! - відмовилося сіре малятко і продовжило перебирати зернята.
Матуся глянула на годинник. Наближався час обіду, якраз прийдуть зі школи старші дітлахи, а їсти нічого немає.

Було вже темно, коли два ліхтарі помітили, що між ними на білому снігу лежить рукавичка. Дитяча, маленька, з візерунком.
"Що ж робити?" - думав правий ліхтар.
"Як повернути рукавичку дитині? Треба зробити так, щоб її бачило якнайбільше перехожих! Світитиму яскравіше!" - міркував лівий.

Лесик знову хвилювався. Тому погано спав.
- І чого ти крутишся, як в'юн, - питала мама, обіймаючи його.
- Я ж вперше піду з татом до села. На справжню ферму!
Лисиця й забула про це.
Усміхнулася, коли згадала, як сама вперше на ферму ходила, та й заспівала малому колискову.
Тато розбудив Лесика на світанку.