Кисіль для мишенятка

- Падай падай дощику, звари мені борщику! - співало Мишеня на кухні.
- Є квасоля, бараболя, цибулина, бурячок, морква - можна варити, - стиха мовила матуся-мишка.
- Та не хочу я того борщу! - відмовилося сіре малятко і продовжило перебирати зернята.
Матуся глянула на годинник. Наближався час обіду, якраз прийдуть зі школи старші дітлахи, а їсти нічого немає.
Тому Мишка таки поставила борщ. Накришила картоплі і капусти, додала дрібненько потерту морквину і цибулину, розмалювала вариво буряком - пахне на всю хату.
А мишеня тим часом у місці зернята водою заливає, поки мама не бачить. Далі ту миску під полицю сховав, щоб видно не було.
З порогу почулися голоси: повернулися додому Мишко, Хвостик і і Біле Вушко.
Сестричка Біловушка наздоганяла усіх аж до хати. Та так поспішала, що перелетіла через поріг, проминула коридор і опинилася аж на кухні біля стола.
- Борщик! - раділа молодша школярка.
Мама мишка наклала дітям по тарілці борщу, витягла принесену зранку сметану від корівки Дзвінки, поклала на тарелі рум'яні пампушки:
- Смачного!
Та Мишеня колупало ложкою в тій тарілці, ніби шукало між овочів загублене кимось зерно.
- Малюк, якщо ти не їж, то я з'їм твою порцію! - сказав Мишко.
Він був найстаршим, найбільшим. І їв за двох.
- Залишиш брата голодним? - спиталася мама.
- А що? Борщ має пропасти? - відповів питанням на питання старший мишастик.
Мишеня спокійно передало свою тарілку братові і встало з-за столу.
- Печу печу хлібчик дітям на обідчик, - співало собі мале під час гри.
- Ти й пампухи не їв, - заперечила Біловушка.
- Щось такого хочеться! - замріяно сказав менший братик.
- Хочу меду, хочу грушку, - засміялася сестричка.
Годинник з сусідньої кімнати заспівав свою дощенну полудневу мелодію, а це означало, що час сідати за уроки.
З кухні пахли тертюхи.
Їх готував раз у тиждень виключно тато, коли був вихідний.
Але малому Мишеняті і їх не хотілося
Зараз би щось солоденьке з'їсти!
Але мама розчинила тісто на завиванці аж на завтра.
Тому нині…
Точно! Мед!!!
Скраю їхнього поля жили бджоли.
І вони час від часу ділилися з мишами солодким медом.
От і зараз мишеня витягувало баночку з ласощами.
Та й не помітив край миски, зачепив його, чому кілька крапель меду проявилося до замочені зернятка.
- Ой леле! - злякалося мале.
Дістало з-під тумби заховані скарби та почало лапкою звідти діставати мед.
Раз зачепило водичку, а вона слизька ще й солодкувата. Тоді, вдруге, уже сміливіше куштував.
Згодом мишенятко забуло про голод.
Думало вже напівпусту миску сховати, як до кухні зайшла мама.
- Замість борщу меду наївся? - спиталася вона. - Забродить медок у пустому животику і буде бурчати.
Малюк поставив медок назад, але так і не зізнався про миску з замоченими зернятками.
- Мицю, у тебе дитина під боком їсть, а ти й не бачиш за своїми тертюхами? - присоромила мама на тата.
Перед ним вже лежав повний полумисок, щоб на всіх вистачило.
- Я не голодний, - сказало тихенько Мишеня і побігло до себе в кімнату.
Лягло у тепле ліжечко та й спостерігало у вікно за біглими хмарами на небі. Шелест листя проспівало малюку колискову.
Так солодко, як сьогодні, він ще ніколи не спав.
"І живіт від меду не бурчав".
Ранок у мишей починався з миття посуду мамою. Вона діставала всі миски, полумиски, каструлі, ополонники, ложки, виделки, ножі, терки, заливала їх у кориті теплою водою і мила. Навіть спеціальні зернята мала для цього.
- Не беріть діти гірчицю, бо будуть пекти очиці, - наказувала малятам щодня.
І сьогодні подіставала все, щоб потребувало мийки, знайшла своєї улюбленої мисочки.
- Мишеня, ти ж учора нею грався!
Найменше мишенятко примчалося на кухню, глянуло на матусю винувато, стало зі сховку миску та й поклало її на стіл.
- А це що таке?- спитала ненька.
- Я зернята випадково замочив, - почав розказувати малюк. - увечері туди потрапив мед. То я цієї штуки й наївся. Животик не болів, та й не бурчав навіть.
Миша дивилася на мокрі зернята.
- Колись давно моя прабабуся розповідала про дивну страву, яку полюбляли всією сім'єю. Називалася вона кисіль. Але секрет її приготування не встигли передати, бо бабця, яка готувала кисіль, раптово зникла з поля. Знаю лише, що він був солодкуватий на смак і липкий.
- Мамо, що я секрет відкрив?! - здивувався малий.
- Мабуть так і є. А про користь киселику навіть я не чула.
Тепер вони обоє смакували дивною несподіваною стравою, яку вдалося приготувати.
- О, кисіль! - зрадів татусь. - Я й не знав, що ти умієш його варити.
- А ми його і не варили, - заперечило Мишеня. - Я випадково вчора зернята водою залив.
- Зернята? - здивувався тато. - Моя бабуся його з картопляного крохмалю варила. І ягоди різноманітні додавала.
Він схопив кілька ложок з миски і пішов на роботу.
Ще по ложці залишилося братикам i сестричці перед школою.
- Смакота! - хвалив Мишко
- Ням-ням! - нахвалювала Біловушка.
- А можна ще? - питали усі.
Мишеня з мамою залишились самі. Вони помили посуд, випрали речі, які розвісили на мотузці перед входом. А тоді пішли в гості до прапрабабці.
Старенька сивенька миша зраділа гостям. Вона виставила до столу завиванці з маком і теплий молочний кисіль.
- Якраз зігрітися у таку туманну осінню днину.
Миші з задоволенням пили незнайомий напій. Він зігрівав і насичував.
- То його і на молоці можна зварити? - дивувалась мама-мишка.
- Аякже, кидаєш зернята у молоко і вариш, - сказала бабуня.
- А ягідний як? - питався малюк.
- Для ягідного краще крохмаль. От смажить важ тато тертюхи, то від тертої картоплі крохмаль холодною водою розвели, та й до гарячого компоту влили. Та й мішати, мішати не забувайте.
Старенька задрімала.
Мишеня з мамою вкрили її і вирушили додому - варити кисіль.
І, хоч дорога була короткою, туман трохи лякав малого, тому він говорив без зупинки:
- А скільки треба зернят? А скільки варити? А скільки крохмалю? З якими ягодами буде смачно?
Поставила мама готуватися обід - пшеничну кашу. А тоді взялася за завиванці з маком:
- Печу, печу хлібчик, дітям на обідчик, - виспівує тихенько.
Вже, аж коли пироги рум’яніли в печі, обоє згадали про кисіль.
- Мишеня, а які ти зернята замочував? - спитала матуся.
- Ті чи ті, - показує пальчиком у торбинки малюк. - Чи залишки з пустого.
Він подивився на порожню торбинку.
- Якщо не згадаєш, кисіль може й не вийти, - продовжувала ненька.
Але мишенятко вже не чуло - воно повернулося до власних справ.
Сушені суниці і полуниці перекочували до невеликого ковшика. Але миша згадала, що полумисок від тертої картоплі вона помила, тому крохмалю вдома нема.
- Синку, збігай назад до бабусі, спитай, які зернята треба. А я поки бульби натру.
- Знов тертюхи? - скривився малий.
- Ні, але крохмаль тобі для киселика треба, - заспокоїла мама.
І він помчав.
- Овес! Овес! - кричав по поверненню.
Миша подивилася в запаси - є.
- Йдемо кисіль варити.
Та вдома втомлене Мишеня замість цього заснуло.
Коли прокинулося, на столі парував ягідний киселик. Він покривався тонюсінькою плівкою, яку мишенятко намагалося зняти ложкою та їсти.
- Цей буде густий, - казала матуся, помішуючи ще щось у каструлі. - А вариться ріденький.
- Давай, допоможу, - просилося малятко.
- Ставай на стільчик і обережно помішуй, щоб кисіль до каструлі не прилип.
Мишенятко хутко вибралося на стілець, але так швидко мішало, що у всі боки кисіль розлітався.
- Треба витерти, поки мама не бачить. Але ж як каструлю залишити?
Але ж у мишей хвіст довгий, то ним і почав прибирання.
- Готовий, - зробила висновок матуся. А тоді глянула на малого повара:
- А комусь доведеться митися.
Поки Мишеня милося, прийшли зі школи братики і сестричка.
- Ура! Кисіль! - чулося звідусіль.
- А завтра підемо по молоко з Мишеням. То молочного наваримо, - пообіцяла миша.
Так у Мишеняти, Мишка, Хвостика і Біловушки з'явилася ще одна улюблена страва, яка зігрівала осінніми та зимовими вечорами.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна