Котик Рудько вийшов з хати.
Його білі панчішки на лапах зараз нагадували покривало, котре вкрила землю.
За ніч нападало стільки снігу, що не було видно ні кущика праворуч входу, ні паркану ну край городу.
Кіт спробував вступити на сніг та й провалився.
Няв-няв, як же ворону на гостину покликати в таку погоду?! - бідкався він.

У бібліотеці, на найвищій книжковій полиці сидів гном і читав.
Його вже років п'ятдесят мучило питання длброти і милосердя. Але такого у своєму підземному житті Смарагд не зустрічав.
Тому якось вранці залишив Рубіна, Опала і Сапфіра, своїх молодших братів, і пішов шукати щастя.
Мав із собою жменьку таких же зелених камінців, як одяг та ім'я, тому завзято крокував у незнайомому напрямку.

- Це ж треба, ельф … Але ж незабаром Різдво! Може це знак?
Вовчик показав Лисичці на дрібного чоловічка у зеленому.
- Ельфи у нашому лісі? - здивувалася руда. - Тисячу років про них не чула.
- Значить, не спроста!
Малий сіроманець якраз доїдав останнє знайдене в коморі заяче вухо.
У цьому лісі вже не залишилося нікого, крім них із Лисицею.

Павлик з Петриком нудилисч біля вікна, бо за шибкою падав дощ.
- От би нам до Літечка, - мрійливо зажмурився на хвильку Павлик.
- От би зараз сніжки поліпити, - потер долоні Петрик.
Хлопці сиділи один навпроти іншого. Вони були повною копією один одного зовні і протилежностями всередині.
Раптом замість зачиненого вікна вони побачили арку.

Новенького Чайника поставили на кухонне підвіконня.
Він грів зелені боки у промінні призахідного сонця, намагався торкнутися носиком шибки або стінки, але це йому ніяк не вдавалося.
Виявилося що його поклали на ліпучку при встановленні. Щоб не ковзав.
Чайник дивився, як за вікном листя стає із зеленого золотистим та червоним. А потім його танці з вітром.