Гостина

Котик Рудько вийшов з хати.
Його білі панчішки на лапах зараз нагадували покривало, котре вкрила землю.
За ніч нападало стільки снігу, що не було видно ні кущика праворуч входу, ні паркану ну край городу.
Кіт спробував вступити на сніг та й провалився.
Няв-няв, як же ворону на гостину покликати в таку погоду?! - бідкався він.
Про гостину почули горобці і синички. Вони сиділи на горобині зовсім поруч.
Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь!
І всі кинулися до кота.
Рудько своїх пташок не чіпав, знав кожну, підготував їх взимку зернятами запашним хлібом, а з синичками ділився ковбаскою.
Ворона жила далеко, край села. З котиком Рудьком вона познайомилася кілька років тому, коли та хотіла вкрасти з двору добрий шмат м'яса, що поставив коптитися господар.
Kіт їй крило пошкодив. А потім лікував коли ворона не змогла злетіти.
За це Чорна розповідала йому казки. А котик їх страшенно любив. Так вони і подружилися.
Тому на кожне свято ворона була бажаною гостею. Рудько годував Чорну, а вона розповідала йому нову казку.
Горобці з синичками допомогти не могли - ворона не любила дрібних пташок.
Довелося Півника кликати.
Погукай ворону, друже.
Ку-ку-рі-ку!
Та твоє кукуріку її не зачепить.
Ех, не знаєш ти шифру! КУ-КУ-РІ-КУ!
За якусь хвильку ворона була вже у дворі.
І котик так зрадів, що геть забув про свою не любов до снігу. Він побіг назустріч вороні. А чому? Бо вона теж несла гостинці - смажені ковбаски.
Хоча так і не зізналася, звідки ту смакоту дістала.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна