Портал

Павлик з Петриком нудилисч біля вікна, бо за шибкою падав дощ.
- От би нам до Літечка, - мрійливо зажмурився на хвильку Павлик.
- От би зараз сніжки поліпити, - потер долоні Петрик.
Хлопці сиділи один навпроти іншого. Вони були повною копією один одного зовні і протилежностями всередині.
Раптом замість зачиненого вікна вони побачили арку.
Обоє роззявили роти, потерли руками сірі очі і помчали туди.
Посеред галявини росло велике дерево.
Ліворуч від нього лежав сніг.
Праворуч цвіли квіти і летіли метелики.
Братики розбіглися хто куди, до улюбленої пори року.
Але минуло кілька хвилин, поки Петрик змерз, а Павлик впрів.
Петровий ніс посинів від морозу, а Павлика вкусила за долоню оса.
І вони обоє повернулися додому.
- Апчхи! - чхнув Петрик і арка зникла.
Близнюки подивилися на осінній дощ за вікном.
- Скоро зима, - заспокоїв брата Павлик.
Він потер руку, яка перестала боліти.
- І у нас будуть теплі шапки та рукавички, - зрадів ще більше Петрик.
Він нарешті зігрівся.
- Треба мріяти обережно, - прошепотіли обоє і пішли малювати.
А за вікном буяла Осінь-чарівниця.
Вона вміє показати, що всьому свій час.
Навіть, якщо для цього потрібно відчинити дверцята пір року.

© Марія Солтис-Смирнова