Чайник

Новенького Чайника поставили на кухонне підвіконня.
Він грів зелені боки у промінні призахідного сонця, намагався торкнутися носиком шибки або стінки, але це йому ніяк не вдавалося.
Виявилося що його поклали на ліпучку при встановленні. Щоб не ковзав.
Чайник дивився, як за вікном листя стає із зеленого золотистим та червоним. А потім його танці з вітром.
Він би теж хотів закружляти десь там за вікном.
Натомість кожного ранку заварював всій родині чай. Запашний, фруктовий чай.
Сам би таке пив.
Та одного ранку сталася дивовижне історія.
Маленьку кватирку вгорі забули закрити.
А там за вікном за ніч зібрався густий-густий туман.
Він нагадав вранці чайнику про пару, котру випускає щоразу, як закипає вода. І намагався ввірватися в теплу квартиру.
І, хоча всі вже попрокидалися, чайник ніхто не увімкнув.
Працювали плита, мікрохвильовка, холодильник, звичайно. Але про нього забули.
Замість запашного чаю малюки вирішили випити какао. А батьки заварили собі турецької кави.
Чайник злякався що він залишиться без роботи.
Минуло трошки часу. Сизе покривало за вікном розвіялися.
На кухню увійшла Мама і нарешті увімкнула чайник.
- Візьмемо на прогулянку термос із гарячим чаєм. Я зроблю бутерброди. Влаштуємо у парку пікнік.
Чайник почув здаля радісні голоси малечі.
Він і досі потрібний.
Вода весело забулькала всередині.
А за вікном з'явилося сонце.

©Марія Солтис-Смирнова