Невеличке болото ховалося у траві повністю. Вона вже геть зеленіла, зігріта сонцем.
З води виглянула жабка. Вона хотіла переконатися що наступила весна.
- Ура! Ква! Квітка!
І щаслива жабка стрибнула назад у болото, щоб розказати про весну всім.

©Марія Солтис-Смирнова

Вечір вже набирав сили, коли веселий Промінець потрапив до маленького містечка.
Промчався високими і низькими дахами. Заглянув у невеличке кругле вікно, у велике квадратне, ковзнув по довгому прямокутному і зупинився на верхівці ліхтаря.
Спустився і нумо гратися зі склом. Там блимне. Там. То справа. То зліва. Вгорі, нижче.
На цього сяючого танцюриста задивився з іншого боку цуцик.

Того ранку було так сонячно, що лисеня прокинулося ще на світанку.
Зробило швиденько зарядку, і, шоб не турбувати матусю, бо у неї сьогодні свято, сіло малювати листівку.
На дубовому листку завдяки гострому перу з'явився невеликий букет ромашок, маминих улюблених квітів.
Та ось подув вітер, підхопив вітальну листівку, і поніс її з галявини.

Того ранку на диво пахло весною.
Мурко, Сірко, Сивко зібралися купкою та й почали радитися, як би її пришвидшити.
- Найкраща ознака весни - пташки на деревах, - міркував найстарший Мурко.
- Йой, та які пташки?! Ади, на гілках навіть ще котиків не видко, - зауважив йому Сивко.
Його торік студентка з карпатського села привезла. Та у гуртожитку, виявляється, котів тримати не можна.

Вранці Лесик прокинувся від того, що його болів зуб.
Щічка опухла, тому навіть манна каша давалася на сніданок важко.
Хлопчику навіть говорити і посміхатися було боляче.
- Доведеться йти до лікаря, - сказала матуся.
Вона допомогла синочку одягнутися. І обоє вийшли на вулицю.