Ось так щороку. Кухня, кухня, знов кухня. Кутю замочити, пляцків напекти, рибу замаринувати, грибну юшку зварити. Узвар не забути, пампухів намісити. Йой, голубці! І'
Бабуся Дарка тихо бурмотіла собі під ніс, поки займалася тими всіма приготуваннями. Вона останні п'ять років найстарша в родині. А тому всі вечеряють у неї.

Білченя Руденьке щойно повернулося до рідного дупла.
Поки бігло та стрибало, все довкола припорошило легким снігом.
- Треба карту намалювати, поки все пам'ятаю.
Малюк почав вимальовувати на снігу кружечки-комірчини і шлях до них.
- Тепер все! Можна бігти й обідати.
Радий помчав додому, звідки вже пахли гриби і горіхи - мама готувала вечерю.

То була остання хатина скраю села.
Майже пустий мішок за плечима запевняв Святого, що робота на Землі зроблена.
Але.
Голі Аннині ноги визирали з-під ковдри.
Нічний гість витяг з торби шоколад і книжку.
Ще раз подивився на п'ятки.
- Їй би ще пару шкарпеток теплих.
Та у мішку було пусто.
Задзеленьчала палиця. І з вікна у хату залетіло ангелятко.

- Гав!
З-за порогу кімнати Святий Миколай почув собачий гавкіт.
- Невже почув? - здивувався Чудотворець.
- Гав! - знову гавкнув Вовк, підійшовши ближче.
- Що сталося, малий? - занепокоївся Святий.
Цуцик виляв хвостиком, ніби запитував, де його подарунок.
- А тобі що подарувати?
Рідко коли Миколая заставили зненацька. Головним чином всі домашні улюбленці спали без задніх лап.

Якось на дереві між гніздами маленьких ворон з'явилася коробка з бантиком.
- Це мені, це мені! - кричала найстарша Каркуся.
- Моє! Моє, - тягнув за стрічку Кар Карович.
І тільки у сусідньому гнізді тихо чепурилася Чорнопера. У неї мав бути концерт в лісовій опері.
Маленька ворона спокійно чистила оперення між розспівкою:
- А-о-у-е-и-і! А-о-у-е-и-і!