Різдвяне диво

Ось так щороку. Кухня, кухня, знов кухня. Кутю замочити, пляцків напекти, рибу замаринувати, грибну юшку зварити. Узвар не забути, пампухів намісити. Йой, голубці! І'
Бабуся Дарка тихо бурмотіла собі під ніс, поки займалася тими всіма приготуваннями. Вона останні п'ять років найстарша в родині. А тому всі вечеряють у неї.
- Ба, та лишіться! Мама сказала, що і кутю, і голубці, і квашену капусту привезуть, - збоку стрибає п'ятирічний Михась, перший правнук старенької.
- А ще вранці машиною заїдуть по вашого улюбленого оселедця. - найменша внука Тетянка була за няньку і бабі і племіннику.
- Ціхо будьте. Не можу гостей з пустим столом стрічати. Гайда помагати. Ти, Мишко, три он мак у макітрі. Таню, налущи горіхів. Зараз завиванці ліпити будемо.
Тепер робота кипіла вже у шість рук.
А, щоб не сумувати, дівчина увімкнула різдвяних пісень.
Завтра за столом збереться вся родина. А після можна й до науки повертатися.
З засвіченого віконця бабиної хати лунала "Нова Радість стала".
За мить пісню підхопили сусіди, тоді дальші.
У небі сміялися янголи. Коли люди щиро чекають Різдва, приходить час дива.

Ввечері перед сном Михась довго крутився.
"Хоч би все встигнути!". За пів дня на кухні він бачив, скільки запланувала бабця.
- Так не годиться. Дітям вже десятий сон треба бачити, - сказало мале Ангеля з хмаринки і полетіло співати хлопчику колискову.
Та й добряче потрусило хмарою. І з неї на землю почав сипатися сріблястий сніг. Легенький, пухкий. І так багато.
Але цього вже ніхто не бачив. Втомлене передсвятковими приготуваннями село заснуло.
- Мишко! Мишко! Вставай! Там справжнє диво на вулиці, - кликала вранці бабуня. - Поки піч розтоплю і в хаті приберуся, маєш час з Тетянкою снігову бабу зліпити.
Хлопча розплющило сонні сірі оченята. Тут в двері зайшла вже зібрана Таня.
- Гайда на вулицю ангеликів у снігу робити. Глянеш, як вони землю до свята прибрали.

Поки діти прийшли до хати, тут пахло пампухами.
- Ба, ну одненького, з маком, - випробував Мишко.
- Йой, ній сі тобі не стане, як почекаєш вечері. Ади, кутя вже готова, узвар в глечику стигне. Лишилося всіх зустріти і Зірку дочекатися.
Чортик Антипко підслуховував.
Йому нині особливо хотілося побешкетувати. Бо завтра Різдво. І треба бути чемним. А як може бути чемним чортеня?
От і заховав усе небо в сизі хмари.
Вони густішали, сивіли, та під своєю вагою опустилися додолу і огорнули землю.
У хаті бабці Лапки вже закінчувалися всі приготування, Андрій, найстаріший дядько, заніс вже діда. Баба розклала попід столом сіно. А Зірки все нема.
Сидіть ангелята на хмарах та й чекають з Землі щирої молитви. Та дарма.
- Що ж сталося? - найменше вирішило оглянути хатинку, де ще вчора лунала колядка. Не могли вони про Різдво забути.
Дивиться, а там туман.
- Допомагайте!
Всі ангелята прилетіли і почали хмари крилами розганяти.
І за кілька хвилин довкола почулася щира молитва.

За столом довкола було ніде яблуку впасти. Дядьки і тітки, батьки, бабусі й дідусі. Ложки в макітру з кутьою стукають, склянки з узваром відбивають світло свічки.
- Частіше би всі так збиралися, - раділа бабця Дарка, яка головувала за столом. Перед нею, трішки праворуч, на тарілці був розкладений улюблений оселедець, притрушений кільцями цибулі. А з іншого грибна підливка.
- Ади. Дожилася. Вже й гриби в хаті скінчилися. Нині з останніх мачєнку готувала.
- Нічого, бабусю. Приїдемо до тебе влітку, назбираємо, - з двох боків защкбетали Таня з Михасем.
- Ба, а тобі нудно не буде, коли ми після свят поїдемо? - раптом спитав малюк.
Старенька важко зітхнула. Сил ні на корову, ні на свиню вже не було. Старший син жив поруч, то допомагав. Але в хаті було пусто.
Раптом у вікно впала чиясь влучна сніжка.
- Михасю, нас кличуть колядувати. Побігли.

Селом йшли колядники. Цьогоріч дітлахи не ходили по одному-вдвох. А відразу зібралися доброю ватагою та й поспішали від хати до хати Христа прославляти.
Вечір був зоряний і не дуже морозний. Ангелята постаралися, щоб малі колядники й не замерзали, та й не заблукали ніде.
"Ой радуйся Земле, Син Божий народився..."
Тетянка з Мишкою вже наколядувалися. Пройшлися сусідніми вулицями з Різдвяною зіркою і іншими колядниками. Тепер пора й додому.
Вже до хати залишилося три стовпи пройти.
Дивляться, а під одним цуценя спить.
- Де воно тут взялося таке мпле серед ночі? - спитала Тетянка.
- Воно ж замерзне! - сказав Михась. - Заберемо його домів. Погодуємо. Ба казала, що нині всіх треба нагодувати.

В хаті ще ніхто не спав. Усі чекали малих колядників. Але вони не сподівалися ще й на гостя.
- Йой, яке мале! Я му зара з молока наллю.
Бабця діста трьох літровий слоїк з холодильника, що приніс перед вечерею дідусь. І налила в поливану миску молока.
- Їж, їж, наше різдвяне диво.
А маленьке песеня дивилося довкола. Тут стільки любові і тепла.
Добре ангелята зробили, що відправили його під той стовп чекати Танечку з Мишком.
За два тижні, поки ще будуть діти, він підросте, а тоді стане бабці Дарці справжнім помічником.
- А залишимо його в нас, ба? І будемо кликати Дивом? - захоплено спитав малий.
Бабця не змогла відмовити правнуку.
А над хатою світила Різдвяна зоря. І десь на небі чути було коляду.
"Нова Радість стала..."

Вночі Михасю снилося, як він потрапив до Вифлиєма. Прийшов з трьома царями і бачив мале Дитя. Але той сон так різко обірвало Диво, котре прийшло погрітися, що хлопчик вранці й не пригадав нічну подорож.
Сон був останнім подарунком Ангелятка.

©Марія Солтис-Смирнова