Кіт лежав на підвіконні. Він ліниво перевертався, підставляючи боки сонцю. Осіннє сонечко вже не гріло. Але як добре, що воно вийшло з-за хмар. Бо через дощ, що йшов три дні, Нявчик навіть не гуляв.
- Ще п'ять хвилин полежу і побіжу горобців лякати.
З превеликою радістю котик вийшов на подвір'я. Кури біля курника якраз снідали зерном. А біля них весело стрибали горобці.

Мозок у свинки Пінкі аж кипів.
Вона запросила на іменини козу і овечок, а чим їх годувати, ніяк не придумає.
- О, капуста! Буде вітамінний салат!
Аж настрій покращився, коли свинка зірвала і нарізала капусту, моркву, додала туж'жи кропу та петрушки.
Друзі принесли іменинниці святкового торта від корови Кралі. І їм дуже сподобався салат.

У морі трубив велетенський ріг, скликаючи всіх до школи.
Маленький кашалот спізнювався. Йому треба було ще виконати мамине доручення - погодувати всіх черепашок.
Малюк хутко кинув їм листя морської капусти, схопив наплічник і поплив на уроки.
Та так швидко, що поруч зі школою не помітив і збив з ніг директора Омара Омаровича.

Жив на вулиці сірий котик.
Маленький і постійно голодний. І не тому, що ніхто його не годує, а тому, що швидко росте.
Все намагався у будинок пробратися, але ніхто його туди не впускав.
Тому залишалося лише бігати за ногами.
Іноді чкурне господині під ноги, а та його тапком зачепить, ніби покатати хоче:
- Маковію, ну що за звичка! Я ж тебе і збити можу, - чулося десь зверху.

Серед одного зеленого лісу жили сороки, ворони, горобці, дятли, щиглики, мови, білки, зайчики, їжачки, єноти.
Дружно усі доглядали за рідним лісом, влаштовували лісові свята, розчищали після буревію джерела.
Та так було не завжди.