Сонце уже сховалося за обрій, а землю вкрили сутінки, коли кіт Бурмило вийшов на вечірню прогулянку загородою.
Аж тут з-за куща троянд хтось як забурчить.
У сірого вусаня аж шерсть дибки стала - він звик бути тут господарем.
Та цікавість перемогла страх. І вже за мить Бурмило зіткнувся носом об носа... Їжачка.
- Це ти так бурчав?
- Так, хотів тебе налякати.

Їжачок Коль найбільше любив квіти та дивовижні рослини. Він добре знав, де у лісі росте конвалія, ромашка, материнка чи чебрець.
Але малюк збирав насіння і кидав його до змайстрованих дідусем горщиків біля вікна. А тоді поливав і спостерігав, що ж там виросте.
Одного осіннього ранку, коли батьки пішли на роботу, їжачок вбрався у свій м'якенький зелений светрик і пішов поливати вазони.

Мишка Пискля жила біля лісу, на полі.
Влітку вона їла ягоди і зернята, а взимку перебиралася в село, ближче до людей, курей та корів.
Та цього року сніг випав так несподівано, що Пискля не встигла цього зробити. Прокинулася вранці, а довкола біло.
Вирушила мишка в ліс. Він ближче. Знайде пусту нірку - житиме там. А якщо ще кимось забуту комору надибає...

Того ранку гномик Мишко прокинувся від стуку молотка.
"Дивно," - подумав малюк.
Скільки він себе пам'ятав, їх вулиця була дуже тихою.
Гномик швиденько зібрався і вибіг з хатинки.
- Я ж не надовго, повернуся й поснідаю, - пообіцяв сам собі тихенько.
Там, де ще кілька днів тому було просто поле, тепер кипіла робота.

На великому дубі ріс маленький жолудь. Такий він був сором'язливий, що сховався між листям. Ні ворони його не бачили, ні білки. Та й кабанам теж Наймолодший не показувався.
Аж раптом восени, коли безперервно йшли дощі, а холодний Вітер, здавалося, хоче вирвати Дуба з коренем, гілка з малим жолудем зламалася і впала.