Ліки для Плямки
Коли розтанув увесь сніг, цуценя Плямка вибіг з великої і зручної буди.
Може, їхня домівка була такою, бо песик був ще маленький, сестричка і братик грілися під теплим боком батьків, їх годували ще тричі на день смачною їжею.
Що ще треба для щастя цуцику.
"Ей, а що то таке зелене?" - заглядав малюк на крихітні паростки трави, які проростали з-під землі. Але швидко втрачав інтерес і біг за першими бджілками, метеликом, співучою пташкою.
Допоки наступного разу не помічав зелені.
Її ставало дедалі більше, вона росла щогодини. І, здавалося, Плямка незабаром загубиться серед трави, але.
"Щось новеньке!"
Зрадів песик і всунув носа серед крихітних пелюсток ромашки.
- Апчхи!
Плямка спочатку навіть не зрозумів, що трапилося, але, як тільки наблизився до жовтої серединки, знову чхнув.
- Гав! Я вже погуляв! - засмутився маленький і пішов назад у буду.
А його батьки, сестричка і братик продовжували носитися лугом.
Наступного ранку цуценя зробило іще одну спробу. Воно понюхало кульбабу.
- Апчхи! Апчхи! - не на жарт вже розпчихалось мале. І вкотре сховалося додому.
"Так не годиться," - зітхала матуся.
Але вона була розумною собакою. І знала, що господарі люблять їх.
Тому, коли люди прийшли їх годувати, вона виштовхнула Плямку вперед.
Поруч якраз розквітли тюльпани. І той розчхався.
- Захворів? - спитав сивий дідусь із добрими очима у своєї Знайди.
І взяв малого на руки.
Теплі та великі, вони обережно тримали розгубленого і трохи зляканого песика.
- Не бійся, маленький.
За якийсь час вони прийшли у геть незнайомі місця. Цуцик тулився до господаря. А той зайшов до світлого приміщення.
- Нам би лікаря, - сказав комусь.
І ось Плямку оглядає велетень у білому халаті. Дуже обережно.
- На що скарги?
- Чув, як чхає.
- Але ознак хвороби я не помітив, - заперечив лікар.
У цю мить Плямка побачив великі червоні квіти у вазі і кинувся туди.
- Ей, обережно, - сказав господар і підхопив малого.
Думав, що той вирішив побешкетувати. Але собачий ніс опинився якраз поруч з квіткою троянди.
- Апчхи!
- Тепер зрозуміло, в нього алергія. Зараз зробимо укол. І житимемо спокійно півроку, - переконував велетень у білому халаті.
"Що таке укол, не знаю, але, якщо зможу спокійно зі всіма гуляти і не чхати, то я не проти," - ніби казав малий, поки крутив хвостиком.
І наступного ранку вони всі гуляли. Господарі, мама з татом, сестричка, братик та Плямка, який ганяв метеликів і зовсім не чхав.
©Солтис-Смирнова Марія Петрівна