Сорочина мова

- Скре-ке-ке, бабусю, налий мені води. Будь ласка.
Мале сороченя сиділо на кухні у великому лісовому будиночку своєї бабусі - вчительки Лісової школи грамотності.
Воно прибуло на канікули набратися сил.
- Зараз, Білокрильце, зараз.
Вона набрала склянку чистої води.
- Чьо таке! Та чьо це таке! - скаржився онук, коли улюблений мультик перестав показувати.
"Ох ці міські діти. Не хочуть гарно говорити," - міркувала Білобока Скрекотухівна.
І вирішила показати онуку, як добре, коли мова чиста.
- Будеш їсти? Я зараз приготую щось смачненьке.
- Як на счьот печива?
Сороченя любило допомагати бабусі на кухні.
Але поки воно поспішало, у склянку чистої води впало три невеличкі шматочки кори.
- А чого вода брудна? Чьо робити.
До білого борошна бабця додала жменьку піску.
- Зачекай. Хай постоїть кілька хвилин. А ми поки варення на начинку дістанемо.
- Я піду! Я піду! По вишневе.
Білокрильце любило вишню найбільше
- Прєлєсть моя! Вкусняшка!
Білобока присипала тісто знову піском.
Коли печиво було готове, сороченя хутко присіло до столу.
Але тільки відкусило шматочок, як скривилося:
- Фе! Чьо таке!
- Не чьо, а що. Пісок. Так як він зробив печиво не їстівним, так ти псуєш нашу сорочину мову цими неправильними словами.
- Поняв, бабусю.
- Не Поняв, а зрозумів.
- Так, зрозумів. А печиво без піску є?
- Звичайно, любий. З вишнею.
І сорока дістала іншу тарілку зі смаколиками.

©Солтис-Смирнова Марія Петрівна