Білохвостик і Чорнилко в полі

Сьогодні такий день, що хочеться його провести не вдома. На вулиці лежить сніг, сяє сонечко.
Зайченя Білохвостик висунуло носа з нори.
- О, круки вже слідів залишили. Пообіцяв учора разом з ними до поля по смаколики дострибати. І не встиг!
Раптом з дерева додолу спустився Чорнилко.
- Невже ти наважився? А я й не вірив! Помчали.
Друзі - один між снігів, а інший поміж соснових гілок рушили до поля.
Там вже на повну господарювали пернаті.
- Глянь, малий, ми тобі кілька морквин знайшли під снігом.
Та зайчик навіть не дивився на моркву. Він видихав стравжні хмаринки, які підіймалися вгору.
- Ой, дякую, - схаменувся вухань.
- А мені що? - питався рідних Чорнилко.
- Що знайдеш, - засміявся тато, показуючи крилом на засніжене поле.
- Давай разом!
За кілька рухів лапами і крилами перед дітьми лежав окраєць хліба, жменя зерна, морквина. І майже ціла квітка соняха з насінням.
- Добре попрацювали.
Дорога додому була легшою. Адже там друзів чекало тепло.
Мама раділа знахідкам.
- Значить, напечемо морквяних коржиків. Чорнилко, допоможеш?
Згодом з заячої нори підіймався до хмар дкхмяний дим. Він розносив лісом запах моркви.

©Марія Солтис-Смирнова