Тої ночі книжечкам у бібліотеці геть не спалося. Великі та малі, товсті і геть тонесенькі зібралися довкола столу і радилися.
Найстарша і найтовстіша енциклопедія стояла посередині:
- Вони ж нас люблять, турбуються, щоб ми вчасно сюди повертались, лікують, коли якийсь хлопчик чи дівчинка необачно нас візьме і надірве папір. Як же нам подякувати нашим бібліотекарям?

Сонце уже сховалося за обрій, а землю вкрили сутінки, коли кіт Бурмило вийшов на вечірню прогулянку загородою.
Аж тут з-за куща троянд хтось як забурчить.
У сірого вусаня аж шерсть дибки стала - він звик бути тут господарем.
Та цікавість перемогла страх. І вже за мить Бурмило зіткнувся носом об носа... Їжачка.
- Це ти так бурчав?
- Так, хотів тебе налякати.

Їжачок Коль найбільше любив квіти та дивовижні рослини. Він добре знав, де у лісі росте конвалія, ромашка, материнка чи чебрець.
Але малюк збирав насіння і кидав його до змайстрованих дідусем горщиків біля вікна. А тоді поливав і спостерігав, що ж там виросте.
Одного осіннього ранку, коли батьки пішли на роботу, їжачок вбрався у свій м'якенький зелений светрик і пішов поливати вазони.

Мишка Пискля жила біля лісу, на полі.
Влітку вона їла ягоди і зернята, а взимку перебиралася в село, ближче до людей, курей та корів.
Та цього року сніг випав так несподівано, що Пискля не встигла цього зробити. Прокинулася вранці, а довкола біло.
Вирушила мишка в ліс. Він ближче. Знайде пусту нірку - житиме там. А якщо ще кимось забуту комору надибає...

Того ранку гномик Мишко прокинувся від стуку молотка.
"Дивно," - подумав малюк.
Скільки він себе пам'ятав, їх вулиця була дуже тихою.
Гномик швиденько зібрався і вибіг з хатинки.
- Я ж не надовго, повернуся й поснідаю, - пообіцяв сам собі тихенько.
Там, де ще кілька днів тому було просто поле, тепер кипіла робота.