У старому будиночку на окраїні міста жив дивний старий гном. Мишко до нього ще ніколи не доходив. Бо у нього на дверцятах висіла табличка "Не турбувати".
Якось гномик спитав маму:
- А хто там живе?
- Ліхтарник, - відповіла вона.
- Можна мені сьогодні трішки затриматися на вулиці? - спитав зацікавлений малюк.
Матуся скептично глянула на сина.
- Добре.

Поки гномик Мишко йшов містом, шукаючи нових пригод, небо слало сірим-сірим.
Він згадав про свою подружку гномичку Надійку. Її будинок був геть поруч.
Малюк постукав у шибку.
- Можна в тебе дощ перечекати?
Якраз на нього впала перша велика крапля.
- Звісно. Але тихенько.
Мишко пройшов по вітальні, де пахло чорнилом і папером.
Мама Наді сиділа за столом і щось старанно писала.

Гномик Мишко заглянув через паркан будинку.
На цій вулиці він гуляв вперше.
За парканом гралися маленькі гномики. Набагато менші за нього.
Поки малюки розважалися хто в піску, хто на гойдалці, поруч доросла пані читала їм казку:
"У далекому лісі на краю землі жила Снігова Королева. Вранці вона студила повітря подихом. А воду перетворювала в кригу тільки поглядом..."

Мишко прокинувся на світанку.
За вікном цвіли мальви. І до однієї з квіток прилетіла бджола.
"Це ж вона за пилком! А що далі?!"
Гномик вискочив з ліжка, за кілька хвилин одягнувся і тихенько, щоб не розбудити батьків, вийшов з дому.
Бджілка саме наїлася. І важко полетіла. Мишко пішов за нею.
Недалеко. Але за місто.
І побачив, що серед саду з яблуками і вишнями стоять вулики.

- Куди ми йдемо? - спитав борсучок Бориско у мами.
- По опале листя і мох, - відповіла вона.
- А навіщо?
Малюку було холодно, і він би залюбки залишився б у теплій домівці. Але тепло зникло. Тому він і прокинувся. Теплом була Мама.
- Зовсім скоро наступить зима. І, якщо не утеплити нашу нірку, ми замерзнемо!
Мамин терпець урвався. Бориско вже мовчки йшов за мамою.