Мишка Пискля жила біля лісу, на полі.
Влітку вона їла ягоди і зернята, а взимку перебиралася в село, ближче до людей, курей та корів.
Та цього року сніг випав так несподівано, що Пискля не встигла цього зробити. Прокинулася вранці, а довкола біло.
Вирушила мишка в ліс. Він ближче. Знайде пусту нірку - житиме там. А якщо ще кимось забуту комору надибає...

Того ранку гномик Мишко прокинувся від стуку молотка.
"Дивно," - подумав малюк.
Скільки він себе пам'ятав, їх вулиця була дуже тихою.
Гномик швиденько зібрався і вибіг з хатинки.
- Я ж не надовго, повернуся й поснідаю, - пообіцяв сам собі тихенько.
Там, де ще кілька днів тому було просто поле, тепер кипіла робота.

На великому дубі ріс маленький жолудь. Такий він був сором'язливий, що сховався між листям. Ні ворони його не бачили, ні білки. Та й кабанам теж Наймолодший не показувався.
Аж раптом восени, коли безперервно йшли дощі, а холодний Вітер, здавалося, хоче вирвати Дуба з коренем, гілка з малим жолудем зламалася і впала.

Двері садочку "Щаслива хатка" відчинилися і на порозі виник переляканий Гребінець. Це індича, хоч і було одним з найбільших вихованців Квочки Голосистої, але такого лякливого пташеняти вона ще не зустрічала.
Вихователька підійшла до малюка:
- Ти ж знаєш, що все буде добре. Ходімо. Мамі час на роботу.
З-за порогу втомлено посміхалася Срібнопера - головний бухгалтер їхнього Пташиного Двору.

Садовичок Веснянка і його сад.
Ранньою весною, коли легкий та пухнастий сніг перетворювався у калюжі та струмочки, а земля оживала від довгого зимового сну, під високим парканом пробилося кілька крихітних паростків.
Тут колись буде сад, - зраділа маленька дівчинка Вікторія.
Вона роздивлялась крихітні стебельця: