Він поселився під самим дахом новобудови.
Великий чорний крук вибрав це місце не даремно.
Звідси виднілися труби-гіганти, а поруч у сосновому ліску, що слугував міським парком, жили білки-пустунки і кілька їжаків.
Тому самотнім птах не був.
Якось полетів крук до річки, що в'яном крутилася довкола міста. І зустрів на пляжі черепашку.
- Звідки ти тут така взялася? - здивувався птах.

Наснилося якось сороці, що ліс увесь зник. Вирубали на дрова і хати, на столи і стільці.
Прокинулась птаха, та й зляканими очима довкола дивиться.
Там десь далеко, на узліссі кілька дерев зрізали. Он, ближче, праворуч галявина утворилася після лісорубів. Зліва добрих з двадцять беріз зрубали.
"Невже незабаром сон справдиться?!" - подумала білобока.

Зібралися якось звірята свято зустрічати.
Ведмідь каже:
- У зимову сплячку впадати не хочу. Краще Новий Рік зустрічати. Може, навіть Діда Мороза побачу.
- Ми й самі його ніколи не зустрічали, - розсміялися Зайчик з Білочкою.
Оленятко запропонувало листа головному зимовому чарівнику написати.
Їжачок взяв бронзовий дубовий листок і ялинову голку. І почав писати з допомогою друзів:

"Хто прокидається у лісі разом зі світанком?" - гадала маленька Кваккі.
Жабка жила на лісовому болоті і спала лише вдень, коли спекотно, і вночі.
Та світанки вона зустрічала вгорі, на латаття. Застрибувала на найбільший листочок.
І чекала сонечка.
Але не в небі. Вона очікувала його купання в рідному болоті.
Так і сиділа. Тихо-тихо.

Був погожий осінній день, коли мама попросила Оксанку зібрати з городу моркву.
Дівчинка взяла сапку, щоб було легше, і пішла на грядку.
Поки смикала, до городу пристрибали двоє зайченят. Вони з сумом дивилися, як їх їжу Оксаночка викопує собі. Дівча вгледіло гостей, взяло кілька морквин і дуже обережно підійшло до вухастиків. Ще й капустинку зірвало по дорозі:
- Це вам!